Чотирнадцятого січня, в останній день перебування Вітьки в місті (а літак у нього був о шостій вечора, отже, з дому треба було виїжджати, щонайпізніше — о другій дня), я запропонував йому знову з'їздити до Кейптаунського університету. Вже дуже мені там сподобалося, та й йому, як я зрозумів, теж, оскільки він анітрохи не заперечував у відповідь на мою пропозицію.
Так і зробили. З'їздили. Скупалися в ставку. Побули на зеленій площі — перед головним, верхнім корпусом.
Час летів невблаганно. Потрібно було повертатися. Встигнути поїсти та зібрати речі.
Без двадцяти два за Вітею приїхав Браян, знайомий Іри. Вранці я йому зателефонував і попросив відвезти Вітьку в аеропорт.
Попрощалися. Час — два тижні — пролетіли непомітно. Але сталося багато всього. Буде що згадати.
А сьогодні, коли я пишу цей пост, вже двадцять друге січня.
Я повернувся до колишнього життя. Ходжу на роботу. Пишу книгу. Що було за цей тиждень? Ну, пару разів ми бачилися з Ірою. Рази три — з Крістіною. Минулого тижня ходили з нею в кіно. Я тепер намагаюся ходити щосереди. Не виключено, це корисно для моєї, далеко не прекрасної, англійської. Ще, по середах ціна квитка всього якихось п'ятнадцять рандів, весь день. Тоді як всі інші дні — тридцять три. А тому не бачу сенсу втрачати таку чудову можливість.
Бачився пару разів зі Стасом і Аншен. А Кирило зі Свєтою покотили в Кімберлі — до мами Кирила. Повернулися чи ні — не знаю. Не можу, чогось, додзвонитися до нього.
До Каті теж не можемо достукатися. Знаємо з Ірою, що дісталася вона додому благополучно і вже два тижні там. Може, цілком занурилася в навчання, щоб відволіктися від спогадів і якось заново адаптуватися до колись звичного життя?!
А вчора ввечері о десятій годині (була середа) я поїхав на Вотерфронт, дивитися кіно. В Іринки не вийшло скласти мені компанію, а тому вперше тут в кіно я пішов один. Йшов фільм «Anywhere But Home» з Різ Візерспун у головній ролі. Однак, як з'ясувалося, до мого сеансу чекати потрібно було більше години. Пішов гуляти. Виявилося, в середу ввечері, о десятій, Вотерфронт майже безлюдний. Зате неймовірно гарний! Навколо все у вогниках. І відбивається в ніби густій, як розплавлене скло, воді океану, яка була такою мирною вчорашнім вечором. Неспішно я прогулювався вздовж поручнів. Навколо, міріадами вітрин і ще не знятими новорічними гірляндами, освітлювалися кафе і ресторани. Там і сям звучала музика. Де — жива: виступали артисти, а де — звучала з колонок. В одному місці виступав хор чорних, мабуть, виконуючи національні народні пісні.
У воді щось булькнуло. Щось велике, метра півтора, блискуче, гладке! Було дивно зустріти тюленя біля причалу. Виявляється, деякі з них можуть здатися тут вночі і в затишшя.
Сеанс на обраний мною фільм починався о 22:45. Купив квиток, пройшов у зал. І уявляєте! Я був там один!!! Оце прикол! ? У найбільшому залі місцевого кінотеатру фільм показували для однієї лише людини — мене!
Повеселився на повну! Вперше в житті удостоївся такої честі: я один, а сеанс ніхто не скасував! А у нас в таких випадках кажуть: «Сеанс показується, мінімум, для двох осіб!»
Тож настрій у мене вчора був супер і день пройшов під стать настрою.
22 січня 2009
Нічний Кейп
