Повертаючись до теми автомобіля.

Як я вже згадував раніше, 1 серпня ми отримали заповітні номери на машину, урочисто прикрутили їх і почали розсікати по острову на нашому автомобілі. Звісно, ми їздили і без номерів, але було стрьомно. Кілька разів копи нас все-таки зупиняли, і завжди нам щастило. Жодного тікета (штрафу) за місяць. Завжди ми щось їм наплетемо, і вони нас відпускають. У мого брата були українські міжнародні права, у мене не було жодних. Відповідно, коли нас зупиняли копи і за кермом був мій брат, то все було добре, а коли я, то я простягав їм або ISIC, або український студентський квиток мого брата, на якому ні слова не було написано англійською. Спочатку цей номер проходив. Залишалося пояснити, чому машина без номерів. Але ми завжди щось вигадували. Я думав, що всі наші трабли закінчаться з отриманням номерів. Був такий міф, що в Америці копи не можуть вас зупинити просто так, і якщо нічого не порушувати, то ніхто вас чіпати не буде. На це я і сподівався, оскільки до моменту отримання номерів їздити я вже трохи навчився.

Отже, ми отримали номери і почали жити повноцінним життям. Їздити куди хотіли, катати дівчат тощо.

На той момент машина вже належала нам з братом, оскільки дві дівчини, про яких я згадував раніше, і які спочатку жили з нами, втекли від нас, переїхали жити в інший будинок. Мабуть, через те, що ми петарди в будинку почали вибухати. :)

Отже, міф про те, що якщо їздити і нічого не порушувати, то міліція вас чіпати не буде, розвіявся майже відразу ж. І нас почали систематично зупиняти копи. Просто так. Тому що їм так хотілося. Якось раз я їхав зі своєї роботи на картингу забрати брата з ресторану. І мене просто-таки нахабним чином зупинили на дорозі 4 поліцейські машини. Почали світити ліхтариком у машину і питати, чи пив я сьогодні. Я кажу, ні, не пив. Оскільки я дійсно в той день не пив ще. Копи мені почали втирати про мої червоні очі і про те, що я накурився марихуани, на що я їм відповів, що я працюю по 10 годин на добу і природно трохи втомлююся. Коп мені каже, мовляв, ти мені «париш», я працюю 14 годин і у мене очі не такі червоні. Я тоді подумав, о, пі..ць у тебе робота, пончики з кавою їсти і газети читати. Взагалі-то там, на острові злочинності взагалі немає, і Outer Banks називають найбезпечнішим місцем у Сполучених Штатах Америки. Так ось, я кажу тим копам, ну якщо ви кажете, що я пив, так давайте я вам у трубочку подихаю. Вони кажуть, давай, дихай. Я дихнув їм, відповідно, їхня трубка нічого не показала, вони кажуть тоді, мовляв, у тебе напевно в машині план є. Я кажу, шукайте, вперед. Перевірили всю машину, нічого не знайшли, віддали мені студентський брата (я сказав їм, що це права) і відпустили. До «прав» не чіплялися. Ту трубку, в яку я дихав, вони мені подарували як сувенір. Вона досі лежить у мене вдома на полиці разом із браслетом з госпіталю – сувенірами на пам'ять про Америку 2010.

Наступного дня, коли я з братом їхали додому з роботи (з ресторану), за нами знову вчепилася машина, цього разу вже шерифська. За кермом був я і мені чомусь стало трохи страшно і я вирішив їхати повільно. Побачивши парковку свого треку, де я працював, я вирішив звернути туди, щоб взагалі від гріха подалі. Копу, мабуть, це не сподобалося, і він увімкнув мигалки і зупинив нас на парковці. Вийшов з машини, привітався і відразу питання мені, чому я їхав так повільно і чи не п'яний я. Я кажу, що їхав так, тому що там був знак SPEED LIMIT (обмеження швидкості) 45 миль на годину. Він каже, ок, знак-то був 45, але ти їхав 25, давай права. Я йому сую студентський брата і своє ID. Він пішов у свою машину, щось там довго перевіряв, потім вийшов до мене з папірцем. Попросив мене вийти з машини і пояснив, що це тікет на 200 доларів за їзду без прав штату North Carolina і, що якщо я хочу далі їздити, то повинен отримати права. Там, у тікеті, відразу був призначений суд на 15 вересня. Але шериф сказав, що якщо я отримаю права і покажу їх у суді раніше, то нічого платити мені не треба буде. Машину ми так і залишили на парковці і пішки пішли додому. Таким був наш перший штраф в Америці.