Місце біля вікна... важке зітхання... поправляю пасок безпеки і відчуваю, як літак швидко набирає швидкість. У голові немає думок, лише незрозуміла, нічим не заповнена порожнеча. Одна мить і літак відривається від землі, і ти розумієш - це... все. Все позаду. Прожите маленьке, шалено дороге серцю, неповторне життя. Заворожено дивлюся вниз на землю, колись таку далеку - і таку рідну зараз. Друзі, емоції, найкращі спогади залишилися там, за бортом літака... Потім мені будуть твердити: «та годі тобі, буде ще крутіше! обов'язково полетиш ще раз! поїдеш у ті ж місця, зустрінеш своїх друзів!» Можливо... хоча... напевно, не може бути краще чи гірше. Буде «не так». Обличчя і місця не залишаються колишніми. Миті життя неповторні. Літо 2011 назавжди в моєму серці.

Розумію, що Америка проводжає не ту дівчину, яку зустріла одного разу.

Відкидаюся на спинку крісла, заплющую очі, і в голові, як кадри кольорового кіно, починають прокручуватися обличчя, події, дні найкращого часу в моєму житті...