Наша поїздка до Пенсильванії — це окрема і, на мій погляд, дуже цікава історія. Справа була так: у вересні/жовтні, коли всі хлопці з'їжджалися з сіл до NY, щоб летіти додому, нам зовсім не хотілося працювати, настрій був «пілотний». Майже щодня ми приходили на Greyhound і придивлялися: стоїть білий хлопець чи дівчина з великими валізами, боязко озирається навколо і курить :) Наші клієнти... Підходимо, розмовляємо, входимо в довіру, пояснюємо, куди сходити, де заночувати, чого боятися і чого не варто, садимо на метро/автобус до аеропорту, розповідаємо про літо, слухаємо ваші розповіді... Іноді навіть просто допомагали донести сумки до готелю чи метро. Загалом спілкувалися з хлопцями, допомагали, і цим заповнювали осінь, що наставала в душі та на вулиці. Пару разів навіть водили дівчат ночувати додому: «...навіщо вам витрачати сотню на готель, поспіть у нас, вип'ємо пива...». І я захоплювався — це були справді відважні дівчата — ну прикинь, двоє незнайомців везуть вас до себе, заходять у під'їзд, додому... Хоч вони й були напружені, потім, коли опинялися вдома, помиті та ситі, ми пили пиво, базікали і всі розслаблялися. Ні, ніяких пошлостей — просто допомога, це дуже приємно, відчувати себе ЯК РИБА У ВОДІ — у НЬЮ-ЙОРКУ!!! Отже, це був вступ, в один із таких днів ми зустріли чергову купу хлопців, вони чекали на наступну партію своїх, поки чекали і консультувалися, ми вирішили їхати до Пенсильванії, передати мамину передачу :) Поки Альоша їздив за передачею додому, я з новими знайомими поспілкувався, зустрів другу партію хлопців і повів їх у готель, вдало заселивши, попив з ними горілки і покурив хорошого південного зілля... Ледве добравшись назад на вокзал, зустрівся з другом, допили горілку, яку я приберіг для нього. Далі... Пам'ятаєте «Страх і огиду»?! На Penn Station я увійшов так само, як двоє друзів ввалилися в ресторан :) Хто знає, той зрозуміє.
Сіли на електричку, опритомніли на якійсь станції, вийшли — абсолютно порожній перон — піднялися на станцію — абсолютно порожньо, похмілля, навколо ні душі, всі двері-грати замкнені, блимає світло, треба менше дивитися дурних американських жахів... моторошно, краще підемо на перон, вмовили кондуктора поїзда, що проходив, безкоштовно довезти нас до Пенсильванії... Приїхали десь о пів на шосту ранку, у Філадельфію — ні душі, пішли на площу, гуляли — тихе, спокійне містечко, поступово почали з'являтися люди, додзвонитися до людини, до якої приїхали, не можемо, грошей немає, їсти хочеться — жахливо, запитуємо у людей, де годуються безхатьки, ніяк не можемо знайти це місце, а їсти хочеться все сильніше — до магазину, отоваритися шоколадками, набрали повні кишені шоколаду і Рафаелло, продаємо цукерки (0,25$) і шоколадки (1$) туристам і перехожим, збираємо недопалки, потрошимо, скручуємо, куримо. До полудня додзвонилися до потрібних людей, зустрілися, поговорили, погодували нас, віддали передачу, дав грошей і купив сигарет. Поїхали... Пенсильванія сподобалася.
