Ситуація в колективі загострювалася, і бос теж почав нервувати. Тренувати мене не хотів ніхто, я вчилася сама і, відповідно, якість іноді страждала. На мене поклали нову масу нововведень, які не входили до сфери моєї роботи. З житлом з'явилися проблеми, оскільки я дізналася про суборенду, в яку потрапила. Я склала петицію і пішла до роботодавця. Чому офіціантка, яка була так «потрібна», повинна мити туалети, а в офіційний розклад змін внесена тільки на другий тиждень? Чому в договорі вказано безкоштовне житло, коли платиш 200 доларів на місяць і тебе ще й виганяють друзі боса? Чому форма на роботу була куплена за мій власний рахунок, який за 10 днів 2-х тижнів роботи по 6 годин поповнився 30-ма доларами чайових дріб'язком... ось же памфлет...!
It just doesn't work like this here, girl.
Я зрозуміла, що разом із законом живе і така негласна його сторона. Пробувала різні методи обговорення проблем, але безрезультатно. І що ж робити, опускати руки і кидати все? Це неправильно, треба боротися!!! І я розгорнула подібну акцію соло. Фінансово я вже несла втрати, оскільки зарплату в $3,25/год я так і не отримала.
Не допускайте подібних помилок! Завжди фіксуйте свій прихід на роботу і її закінчення, не виписуйтеся до того, як зробите все разом із «side work», інакше ваша праця буде неоплачена! Коли питання стосується оренди - перевіряйте власника житла, не потрапляйте на гачок суборенди, підписуйте договори, інакше ви - ніхто.
Для заспокоєння нервів на вихідних я поїхала в Оушен-Сіті. Мій подальший шлях прийшов до мене сам - виникла необхідність у русі, і вже через 5 хвилин я тримала в руках квитки на автобус Оушен-Сіті-Вашингтон ДіСі в день отримання Social Security. Подала заяву на нього ще в Солсбері, до цього проблукавши загубленою в порожньому місті без пішоходів кілька годин, поки не знайшла добру людину на заправці, що мене туди підвезла)))
На роботі я попросила боса підписати папір про звільнення, який сама склала, бо стандарту немає. Забирати було мало чого, оплати праці так і не дочекалася. Ніч не було де провести, але мені пощастило бути підібраною однією офіціанткою. Їздила вона на джипі, а жила в трейлері, набитому дорогою технікою і голодними дітьми, що їдять scrapple з відходів на ніч і радіють звичайним яблукам з магазину здорового харчування... Де ж ця американська мрія... невже це її прояв?
Я отримала Social Security і сиділа на величезній сумці біля океану. Познайомилася з жінкою з Польщі, що приїхала туди ще в 19, і тепер у неї донька... американка. Говорила і зі звичайним бездомним на станції, що вклав усе до копійки в операції для матері і залишився ні з чим. Бачила Red Light District прямо при виїзді з міста... Невже все діло у сприйнятті життя, чи може так і було, я не могла розібратися. Я поїхала, і дорога моя вела в Техас і Мексику. Втрачати було нічого, а мені пощастило мати друзів-мексиканців на кордоні, а точніше Друга з великої літери...
Літак був з національного аеропорту Рональда Рейгана. Я вийшла з автобусної станції на Union Station і потрапила у світ високих будівель і дуже різних людей, як наприклад таксист-мексиканець, що обіцяв аеропорт за 50 баксів, коли метро туди коштує 1 долар і 80 центів... Планувала поїздку акуратно, включаючи метро;)
