ЖИТТЯ НА ЗАПАХ

Сьогоднішній день прекрасний! Я купаюся в усій цій красі. Повітря так чудово пахне. Спустився зі свого другого поверху (за місцевими мірками, з першого), вийшов із під'їзду на вулицю, вдихнув і відчув: ЖИТТЯ! І так проникливо відчув, що живу прямо зараз, у цей самий, ЦЕЙ ОСЬ МОМЕНТ! Життя є, воно йде, я можу торкнутися його. І в мене вистачає сміливості робити це. Вранці я сходив до IEC на Інтернет, розіслав листи — сигнали — хвилі до різних, близьких мені людей. Вийшов звідти на вулицю: день пахнув так само. Не поспішаючи і вдихаючи його на повні груди, не поспішаючи, я поїхав назад, додому. Поробив домашні справи і вирушив засмагати. Подзвонив Стасу, запропонував скласти мені компанію, але він працював. Нічого: добре було і одному, адже такий день! О п'ятій годині прибув на пляж. Із собою взяв перекусити і воду. Підставився під холодну хвилю, що накотилася з голови до ніг, і назад на берег — розфарбовувати тіло променями сонця. Полежав-позагорав, з годинку-півтори побув і повільно рушив «у бік дому». По дорозі вештався по магазинах.

Потім подзвонив Олі, подрузі, до Кембриджа, де вони зараз із чоловіком і донькою тимчасово живуть. Був дуже радий почути рідний голос. На жаль, правда, застуджений трохи. Каже, в Англії зараз по-справжньому холодно. А у нас — ні! Ні сльоти тобі, ні снігу. Ні бруду, ні замерзань. Літо. Сухо. І за-а-пах!!! Вечір. Сім сорок. Сиджу у себе в кімнаті. Відкрив вікно і двері. Десь хтось, абсолютно очевидно, щось смачне готує. Що доповнює, домішується до ЗАПАХУ СЬОГОДНІ. Піду і я, чи що, щось собі зготую?!

ЧАС СКАЗАТИ

Саме час! Мені і сни снилися — пара-трійка про маму за останні місяці чотири-п'ять. Та про батька рази два. Моя психолог, до якої я також періодично ходив на індивідуальні консультації, як і до психотерапевта (групу з психотерапії вони вели у нас удвох: психотерапевт і психолог. Два фахівці одного профілю, з, багато в чому, різною вищою освітою), коли ми з нею говорили з приводу моїх стосунків із бабусею, говорила мені цікаві речі. Прості, але з різних причин не доходили до мене раніше. Мало речей у світі, які нам незрозумілі? Більш ніж достатньо! А адже батьки, і прабатьки — це люди, яким ми часто забуваємо або не замислюємося сказати, що любимо їх. А сказати більш ніж варто. Адже одного разу може бути і пізно. Так що, мам, пап, бабусю: я вас люблю. Будьте такими, якими ви є. Мене все у вас влаштовує. Я розумію: батькам і, особливо, бабусі потрібно, щоб хтось був поруч. І я буду. Нікуди не збираюся. Принаймні, емоційно. Я весь час про вас думаю! Адже ви, кожен із вас трьох, один у мене. Інших немає, не буде і не треба. 08 грудня 2008

ТРИНАДЦЯТИЙ ПСИХ

З третього чи з четвертого курсу і до кінця університету в групі за журнальним списком моє прізвище стояло під номером тринадцять. І сам собі я винайшов прізвисько: «13-i psih».

КРАЩИЙ ЧАС

У мене було три таких же дні поспіль, як я описував в останньому пості. Здається, якщо за все життя хоч один такий день у тебе був, то ти пожив! А у мене було три! І тепер знаю, яке це. І знову до того буду прагнути.

Я добре витримав і подолав зміну в середу. Навіть не дивлячись на те, що вона була важкою. У мене зносило дах, я знову гарував як божевільний і танцював до упаду. Дах у мене рве в Африці!

У вівторок ми з Христиною дуріли на пляжі. Стояли на голові, робили місток, колесо, перекидалися у відкритому парку на Сіа Пойнті.

У середу, нарешті, пришмотився! А то далі тягнути просто неможливо: шльопанці і туфлі зносилися, підошва і в тих і в інших протерлася до дірок. Я взяв би нові і раніше, але у мене ж вкрали гроші. Купив хороші джинси, шкіряний до них ремінь і гарну сорочку. Мої штани, в яких я приїхав, давно вже стали придатні виключно для роботи, кудись їх одягнути в місто, в кіно або на гуляння стало просто соромно. А сорочка і футболка вигоріли на сонці і постаріли від прання.

Отоварився в хорошому, добротному магазині. А ринки — ну їх, ринки! Китайський одяг кидається в очі своєю дрянню. Принаймні, я відразу бачу: хороший він, чи ні.

ОДОЛІЛА РОБОТА

У четвер зміна була важчою, та й другий день поспіль. Почав здавати. Відчував, що сили йдуть, але накопичується жовч. Мабуть, тому вчора я був злий і роздратований більшу частину дня. Робота відбила на ті два дні, що я працював, і на вчорашній, творчість у мені.

Ще вчора у нас від IEC мала бути паті, але з дівчат ніхто не пішов. Лізка з Катею працювали, Іринка геть проігнорувала, а Христина сказала, що запізниться. Я засмутився, що так все вийшло. Крім того, нам толком не пояснили, де зустрічаємося.

Прийшов до IEC-івського хостелу, чекав на вулиці, але, мабуть, вони були всередині. Ще мене сплутала Христина і сказала, що зустрічаємося всі біля басейну. І я пішов туди. Там нікого не виявилося. Мабуть, залишилися снідати. А я теж хотів! Я сердився на IEC-івців, що не пояснили нормально, на дівчат, що кинули мене, на Христину, що наплутала місце зустрічі і на себе, що я такий безтолоч, досі не знаю мови, не намагаюся краще її дізнатися, а то, напевно, все зрозумів би краще і не шукав винних.

Психанувши, сухо поспілкувався з ні в чому не винною Христиною, і, не чекаючи, що гнів скипить у мені настільки, що щось зламаю, або когось поб'ю, поїхав додому. У мені все вирувало і кипіло. З цією роботою втомився, встав по будильнику заради невдалої party, не спав знову ніфіга, голодний і злий повернувся додому.

Пропсихувався, наївся і на годину вирубився. Потім поїхав до IEC на Інтернет і думав, «зараз я їм все висловлю!» Але там тих, кому треба було це зробити, не виявилося, я мовчки посидів півтори години в Неті. Не поспішав, чекав: може, прийдуть?! Не прийшли.

Зібрався, поїхав додому. Тут почитав путівник по ПАР. Вирішив все-таки повернутися до нього і нормально дочитати. Цікаво і пізнавально! А о сьомій годині, за читанням, відключився. Прокинувся тільки сьогодні, о дев'ятій. 23:37, 13 грудня 2008