Вступ.

Кросс стріт, Кембридж, Массачусетс, США. 26 серпня 2029 р. 3:00.

• Де він? – трохи роздратовано прошепотів жіночий голосок з-під темно-синього капюшона мантії випускників з написом «Випускник ЕмАйТі - 2014», – Вже час!
• Заспокойся. Він скоро буде. – впевнено відповів високий хлопець, що стояв поруч із дівчиною, з чорним кучерявим волоссям, яке недбало виглядало з-під бейсболки піцерії «Кембридж Піцца». Його бліде обличчя зрідка проглядалося, коли тьмяне світло від ліхтарів все-таки потрапляло на скельця його окулярів, незважаючи на довгий козирок бейсболки.
  Цієї ночі чомусь не горіли яскраві вивіски біля тротуарів, і вулиця була темнішою, ніж зазвичай.
• Вже п'ять хвилин на четверту. Я його вб'ю. – прошипіла дівчина після того, як нервово вдарила підбором об асфальт.
• Тихо! Он він! – як і раніше впевнено сказав хлопець, вказуючи своїм пальцем у бік незнайомця, який щойно звернув з Массачусетс Авеню.
  Людина в такій самій мантії, яка вкривала дівчину, прискорила крок після того, як хлопець у бейсболці помахав йому рукою.
• Привіт, Пенні! – енергійно привітав незнайомець дівчину після того, як потиснув руку своєму другу.
• Чому так довго? – пирхнула дівчина у відповідь і тут же додала, помітивши осудливий погляд обох хлопців – Вибач, привіт Лео.
• Шукав мантію, вона була...
• Плювати. Ти приніс? – перебив холодний сухий голос. Його власник щойно з'явився з тіні вулиці. Це був високий худорлявий чоловік років сорока. На ньому була чорна шкіряна куртка, вузькі темні джинси та туфлі, що почали виблискувати під світлом ліхтарів. Він єдиний, хто не приховував свого надзвичайно блідого обличчя з дивною борідкою, яку носили на початку 21 століття.
• Хеллоу, Шелдон. Так, приніс. Я ж обіцяв. – трохи ображено відповів Лео і витяг з кишені пристрій, що нагадував стільникові телефони, які використовувалися двадцять років тому.
• Чудово. Говард, заводь машину. Радж чекає на нас біля головного входу. – прокомандував професор Шелдон.
  Усі четверо сіли в припарковану поруч машину з написом «TSMO - 2009». Через хвилину машини вже не було видно, і тротуари знову освітлювалися вивіскою від хімчистки, що раптово загорілася після від'їзду чотирьох друзів.