Мене давно цікавило, як багато студентів проводять літо в США, і це було так захоплююче... зовсім один, невідомо куди... на все літо... з одного боку ніби й страшно, а з іншого — це так здорово! Потім дізнався, що програма називається Work and Travel USA, і почав читати про неї в інтернеті, і чим більше читав, тим більше мені хотілося поїхати самому. І ось одного вечора, коли я як завжди сидів в ICQ/Agent, почав запитувати у друзів, чи знають вони що-небудь про Work and Travel USA і що вони думають про неї. Хтось нічого не чув, хтось чув, але чомусь вважав, що «безкоштовний сир тільки в мишоловці», хоча я сам особисто ніякої мишоловки не бачу в програмі... інші чули від друзів, у когось їздили друзі і дуже позитивно розповідали про поїздку. І ось нарешті одним із тих, у кого я запитував, став мій однокурсник, він відповів приблизно наступне: «Так, звичайно, я чув, сам давно хочу поїхати!» і далі почали з ним довго-довго розмовляти на цю тему, почали мріяти, як поїдемо. На сайті IEC знайшли інформацію про наше місто, де у нас знаходиться офіс IEC, адресу, телефон та ім'я координатора. Після чого буквально наступного дня поїхали в офіс, і наш координатор розповів нам, що потрібно для участі в програмі. В принципі все було досить просто, і ми остаточно вирішили, що - так, ми беремо участь у програмі! Домовилися про зустріч з координатором через кілька днів, заповнили і підписали договори. Далі оплата, заповнення анкети на цьому сайті, очікування підтвердження DS-2019 і старанні пошуки Job Offer. Коли DS-2019 форма прийшла, ми знову вирушили в офіс для заповнення DS-157, DS-158, на перший погляд це 3 аркуші, а в результаті правильно заповнити вдалося з 5-го разу, маленька помарка і все... починай спочатку =) Потім оплатили MRV Fee, і після заповнення наші документи поїхали в Астану, а ми тим часом готуватися до співбесіди і чекати дати, на яку її призначать! Зовсім скоро на цьому сайті з'явилася дата - 26 лютого, а було це 23-го ввечері, а нам їхати то майже 2 доби, тобто виїжджати завтра!!! Причому завтра в обід! У нас був шок від несподіванки, але й радість звичайно ж, що поїдемо за візою. Наступного ранку поїхали на вокзал, купили квитки і в обід вже наш поїзд рушив у бік Астани. До того часу у мене все ще не було Job Offer, але це було не дуже страшно на той момент. Але ось уже під'їжджаючи до Астани, вирішив перевірити пошту з телефону, і був дуже приємно здивований, що нарешті десь із 400 розісланих резюме та супровідних листів мені надіслали позитивну відповідь, заповнений бланк Job Offer, наступного дня роздрукував його і на співбесіду вже пішов з ним.