АААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!! Такої радості в мене не було з моменту, коли мені подарували Sega!!)) АААААА!!!!!! Лондон на халяву без віз, платежів, черг тощо. ПРОСТО ТАК!!!))) Вирішуємо, що витратимо тут ті гроші, які коштувала б віза))
Сідаємо в Трубу (метро) і ось ми на Гайд-парку (здається). Йдемо до Букінгемського палацу, знімаємо все підряд (світлофори для коней, автобуси, свої дебільні обличчя, які досі після години метро нереально посміхаються тощо).
І раптом я відчуваю, що починає натирати... Так-так, натирати... новий черевик... Біль стає сильнішим, сильнішим, і, пройшовши повз справжніх качок та індиків біля підходу до Trafalgar square, я розумію, що більше не можу. Знімаю - мозоліще на пів ноги.. Беру пакет "Sela", виймаю шнурок, і бадьоро крокую на Трафелгу в одному черевику і пакеті Sela))))) А пластирі то всі в чумоданах у Нью-Йорку!!! Беремо, заходимо в універмаг і бачимо WISPA!!! Адже її ж ніде немає, тільки тут останній завод на прохання споживачів!!! ААА яка радість, але грошей шкода, до того ж у самих повна сумка шоколаду))
Йдемо обідати назад у парк, дістаємо їжу, яку додумалися покласти в ручну поклажу (4 сумки сухофруктів, шоколаду, хлібців тощо=) і хрумкаємо на сонці. мммм...... Повертаємося на Трафелгу, йдемо в National Gallery в одному черевику і пакеті шукати нормальний мені бахіл)). Вхід безкоштовний, мабуть тому і бахіл теж немає)) Або просто не прийнято, незрозуміло)) Розчаровуємося в мистецтві, виходимо на Трафелгу, йдемо до Хаус оф парламент, дивимося на Біг Бен і Вестмінстер Аббей, (мимовільно згадуючи при цьому підручник 5-го класу з англійської: Westminster abbey was founded...))) йдемо назад по набережній, повертаємо ліворуч - Трафелга.
Їдемо на Тауер-Бридж дивитися, їдемо назад (все це на метро) - виходимо випадково на Трафелзі. ТА ЩО Ж ТАКЕ!!! Сідаємо на перший ліпший двоповерховий автобус, щоб уже виїхати з цієї гребаної Trafalgar square. Автобус робить коло 8 хвилин і повертається на Трафелгу... Біжимо в страху до Хаусу, відвідуємо засідання палати Громад, згадуємо, що забули зайти в LSE, дізнаємося де це - і вгадайте де??))))))))))))) загалом Трафелга наш дім рідний)) потім катаємося на Колесі Огляду, що прямо в центрі міста і о 10 вечора (з аеропорту виїхали об 11 ранку) ледве підплітаємося до St. Paul's Cathedral.
Навіть не дивимося. Ставимо галочку і волочимо ноги назад. Дуже хочеться спати. дуже. і бажано спати. Сідаємо на поїзд і вирубуємося - прокидаємося на кінцевій - Хітроу. Термінал 1. Це якраз той, де можна ночувати)) спимо як бомжі на сидіннях, скориставшись місцевими раковинами, як душем)) Прокидаємося від холоду - злі але задоволені йдемо на посадку. На посадці стоїть контролер (звірський негр), каже "боротьба з терористами, можна ваші паспорти"
Даємо. Бере паспорт Ані, дивиться уважно на Олю, в паспорт, на Олю, киває головою, просить наступного. Це Аня. А паспорт вже Олін. Дивиться. Каже, що ок, любить, каже, коли все гладко))))) Бере мій, дивиться на мене, проходимо. З тих пір Олю і Аню плутали разів 20. Роботодавці, співмешканці, і навіть люди на вулицях запитують, чи не близнята вони...))) Коротше ми сідаємо і через 8 годин - В Нью-Йорку!!! АААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!)))))))
