Хтось не дочув? ТАК-ТАК, ЙОСЕМІТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК!!)))

У нього ми приїхали після половини дня в Королівському каньйоні. Смертельно хотілося їсти, тому замість поїздки за порадою рейнджера нагору на Glacier point ми вирушили вниз у долину, де є ресторанчики.

Тож замість чудових краєвидів, парк зустрів нас жахливим симбіозом кілометрових заторів і почуття голоду. Вони мучили нас, поки у фінальній битві в їдальні ми їх ледве-ледве здолали. У сенсі, їли-їли і здолали))

Поки ми вплітали картоплю з салатами, сонце стрімко сідало, і, вийшовши назовні, ми тільки руками могли йти мацати, що ж таке Йосеміті. Ні, звісно, ми побачили парк, але лише краєм голодного ока, тож вирішили заночувати тут же.

Яким же було здивування, коли виявилося, що і тут (в інших парках та ж історія, але тут то кемпінгів повно!!) всі місця зайняті і ночувати ніде. Після того, як ми поблукали нічними йосемітськими вулицями і виїхали на смугу зустрічного руху, нас спіймала доблесна міліція.

Вони, замість того, щоб здерти з нас штраф і вигнати, підшукали нам житло в закритому наметовому таборі за 20 км від долини, і попросили більше так не робити. Обалденна ніч у наметі по півтора людини в мішку була незабутньою. Потім йшли смажені сосиски з овочами і, ситі та щасливі, ми, нарешті, отримали можливість побачити все, чого були позбавлені)

По-хорошому, на Йосеміті потрібно два повних дні. Тут можна забиратися сходами, вирубаними в скелі, на височенні скелі, купатися в гірських озерах, стояти годинами, будучи ошелешеним видом і ще купа всього. АЛЕ. Якщо буде можливість, просто ну дуже-дуже потрібно приїхати сюди навесні. Кажуть, тут цвіте кілька десятків видів квітів, кругом снігові вершини, водоспади і т.д.. Що ж восени?)

Восени все теж супер, на Glacier point у звичайної людини за статистикою ризик розриву серця "від такої краси" збільшується разів у 600. У 603,5, якщо бути точним. Їдете ви туди через ліс, у якому лежать хмари, але, піднявшись вище, перед вами на долоні опиняється таке, чого ніколи в житті не можна буде на цих долонях потримати.

До речі, по дорозі на цей поінт, ми підсадили в машину сьомою людиною дівчину на ім'я Ешлі Ліман. Вона: народилася в Скелястих горах, жила біля парку Глейшер, потім у Каліфорнії, потім на Алясці 5 років, літаючи в кабіні пілота в магазин в інше місто, оскільки у них у селі навіть магазину не було, а добиралися до неї тільки літаками.

Потім закінчила універ, жила у Флориді, працювала, потім вирішила, що їй набридло і рвонула без грошей і житла на Гаваї кататися на серфі на рік, перебивалася сяк-так, але жила щаслива. Потім повернулася, об'їздила всю Америку і зараз, у свої 25, у Йосеміті забиралася на скелі найскладнішим маршрутом. Вони з другом розійшлися на маршруті минулого вечора, щоб сьогодні зустрітися.

При цьому вона працює дизайнером (або маркетологом) і горя не знає. Після цього кажуть, що американці гірші за нас. Не знаю гірші-не гірші, але таких людей зустрічав там дуже багато (навскидку, чоловік 15, з ким вдалося поговорити). Працівники банків, продавці, автомеханіки. Вони раптом вирішували кудись зірватися і спробувати себе. Без грошей, без житла, без досвіду - без усього, з вірою у свободу і краще. І це, блін, кльово у них виходить)) Вони інші, але крутих людей там теж вистачає)

Але, повернімося до Глейшер Поінту.

Величезна долина з найвищим у Північній Америці Йосемітським водоспадом (739м) (для порівняння, Ніагара - 53м) і ще десятком дрібніших. Синє небо і грандіозні скелі. Оглядовий майданчик - краще не придумаєш. Лазай, скільки влізе. Однак, через те, що осінь - трава, як і всюди під час подорожі, була сухою і жовтою, квітів не було і в помині, всі водоспади, крім трьох, пересохли (включаючи і найвищий), залишивши на скелях іржаві сліди, за якими можна лише уявляти, якими вони є навесні.

Постоявши там близько години, ми вирушили на північ парку. Там дорога була перекрита через пожежі, що вирували в Каліфорнії. З одного з пагорбів, на який ми піднялися на машині, можна було бачити повністю випалену лісову долину лише з торчащими, обгризеними вогнем, деревами. Апокаліптичне видовище в такому райському місці було дуже несподіваним.. Але нічого, кажуть, деревам корисно))

А нам належало ще більш корисне дійство - відвідування Сан-Франциско.