Завтра сьогодні стане вчора.

Я вирішила почати нове життя. Остаточно і безповоротно. Ось тільки питання: коли?

Відповідь не викликала сумнівів: завтра ж.

Однак, прокинувшись наступного дня, я виявила, що навколо знову те саме сьогодні, що й учора. А оскільки я вирішила почати нове життя завтра, сьогодні я його ніяк не могла почати.

• Не все втрачено, - подумала я. – Адже завтра неодмінно буде завтра.
  І спокійно прожила день по-старому. Не тільки без жодних докорів сумління, а й повна світлих думок і райдужних надій. Але що ти вдієш: і наступного дня знову було сьогодні – точно таке ж, як учора і позавчора.
• Я ж не винна, що якийсь диявол весь час підміняє завтрашній день сьогоднішнім. Моє рішення було остаточним і безповоротним. І я вирішила спробувати ще разок – може диявол втомиться, і завтра нарешті настане завтра?
  На жаль, цього не сталося. Що не день – все тільки сьогодні, та сьогодні. Зрештою, я втратила надію.
• Ніякого завтра, напевно, ніколи вже не буде, - вирішила я.
  – То може, раз така справа, взяти та й почати це саме нове життя не завтра, а сьогодні?

Однак тут же я збагнула, що це повний абсурд. Адже якщо так давно і незмінно повторюється все те саме сьогодні, то це сьогодні вже дуже старе, а значить, будь-яке життя, розпочате сьогодні, неодмінно буде дуже старим. А нове, і почати його можна тільки спочатку, тобто – з завтрашнього дня, якщо вже хочеш, щоб воно було справді нове.

І вона пішла спати у твердому переконанні, що вже завтра-то обов'язково почне нове життя. Адже як не крути, а має ж бути хоч яке-небудь завтра.