Мабуть, найдовший переїзд, який ми робили. Щось в районі 1000 миль. З жахом думаючи про це, ми вирішили не паритися і не терзати себе всю ніч, пересідаючи з водійського сидіння, а просто зупинитися десь на нічліг. Грошей у нас обмаль, зате купа ковдр) Тому ми вирішили заснути прямо під зірками, на природі.
Чесно сказати, знайти місце під зірками часто дуже непросто. Всі ліски і кущики - зазвичай чиясь приватна власність. А якщо заїхати вже зовсім в якусь глушину, то комфортного сну може і не вийти через те, що занадто мокро, сухо, страшно і т.д.
Вихід ми знайшли в кемпінгах. Місцях на ділянках дикої природи, де офіційно дозволено ставити намети, паркувати машини і розводити багаття. Правда, за кемпінг доводиться платити в 90% випадків. Приватний кемпінг коштує дорожче, але і обладнаний зазвичай краще, а ось державні майданчики коштують недорого, але знайти їх можна тільки в національних або державних природних парках і заповідниках.
Так ми і зробили цієї ночі. Просто нарили в GPS найближчий до нас State Park і зупинилися там. Причому коли ми туди в'їжджали, була вже північ, ніхто з нас грошей не взяв. Ми подумали, що доведеться платити зранку, при виїзді. Але і при виїзді ніхто нас не зупинив. І ми знайшли шлях економити на нічлігу до кінця літа. Просто державні парки закриваються о 10 вечора і відкриваються о 8 ранку. Якщо ти приїдеш і поїдеш в цей проміжок часу, то просто нікому платити! Цим ми і користувалися все літо. Варто ще відзначити, що нам пощастило тієї ночі і в кемпінгу ми виявили ще й безкоштовний душ, який був дуже доречним, адже ми не милися з самого Old Orchard Beach.
Наметів у нас не було, тому викрутилися спати без них. Я спав на даху авто, закутавшись у три ковдри, Санька спав під авто в спальному мішку. А дівчата, вони у нас мініатюрні, відкидалися на сидіннях в авто. Іноді ми чергувалися, але суті справи це не змінювало. Я досі вважаю, що найкрутіше місце було на даху, коли ти засинаєш і бачиш зірки, Чумацький шлях і падаючі метеорити. Ммммм...
Прокинувшись на ранок, ми рвонули в бік Клівленда. Середній захід для нас почався в Огайо. І він виявився таким, яким ми його собі і уявляли. Голий степ, на сто відсотків покритий кукурудзою. Тут навіть не страшно було скористатися хайвеєм, тому що він являв собою абсолютно пряму, без найменших вигинів, дорогу, що йде за горизонт. Як пікантна різноманітність за вікном іноді миготіли будиночки фермерів, і пару бочок для зберігання зерна як обов'язкове доповнення до них.
Наближаючись до Клівленда, дорога стала розширюватися. У підсумку з двосмугового шосе вона розрослася в 8-10 смуг в одному лише напрямку. Мммм... Клівленд був першим на нашому шляху по-справжньому великим містом після Бостона. До речі, досить симпатичним містом. Приваблювало також його розташування на березі озера і його бурхливе промислове минуле. Промислова революція відчувалася всюди. Численні заводи, покинуті фабрики, залізничні колії, що перетинають місто, вже застарілі хмарочоси колись великих компаній. Успішні житлові райони, де колись не так давно селилися промисловці зі своїми сім'ями. Своєрідний символ могутньої в минулому індустріальної сили країни. Зараз Клівленд, на жаль, просто нічим не примітне місто, де немає особливих пам'яток, і того, що ми просто неквапливо перетнули його зі сходу на захід, нам цілком вистачило.
Ми продовжували наш рух по незмінних пейзажах середнього заходу. ЗА Огайо нас зустріла Індіана, потім південний Мічиган, але нічого не змінювалося. Ми б навіть не помітили різниці, якби над дорогою не красувалися величезні вивіски "Welcome to ...". Все стає по-іншому, як тільки обігнеш найпівденнішу точку озера Мічиган, коли наближаєшся до Чикаго!
