Коли закінчилися гроші і робота не світила жодними перспективами, було вирішено вирушати в NY, до дівчат :)
Їхали автобусом, по дорозі познайомилися з Расті (так, так, ім'я повністю відповідає образу: чорний з дредами і в раста-шапці). Чувак сидів з дружиною через прохід від нас і пив з нами горілку з горла, навіть не запиваючи апельсиновим соком!!! Слухав виключно Боба М і схвально кивав на наше "Ми теж поважаємо Боба і теж маємо диск з собою"... Навідріз відмовився прослухати наш hiphop, посміхаючись, мовляв, "Я знайшов свою музику назавжди". На зупинках разом курили і, і, і... очуняв я в NY.
Було близько першої ночі, і ми вирушили в Квінс, шукати потрібний будинок... Райончик, скажу я вам, не ах, особливо на перший погляд, але про це трохи пізніше і детальніше. Дівчата знімали квартиру в узбеків, ... ех, противний народ, загалом ми після недовгих блукань по району розшукали їх, зустрілися, побалакали... Справи в них загалом теж йшли дуууже навіть неважливо.
Днів 5-6-7, а то й більше, не могли знайти роботу, голодували, скажу я вам - моторошно.
Це приблизно так - за весь день ходьби по НЮ, і без того виснажливої, з'їдаєш максимум пакетик рису ввечері, з пакетиком кетчупу з Маку, і ну склянку молока, мабуть - якщо пощастить.. Вже тоді поступово починали їсти зі сміттєвих баків, так, так - нічого, до речі, огидного, дуже навіть нормальна їжа, хтось викидає недоїдений сніданок в упаковці, а ми підбираємо, розгортаємо і їмо.. - ех, золотий час!! з яким захопленням і гордістю за нас усіх згадую ці часи.. Так само добре пригадую, що шастали вечорами по смітниках за ресторанчиками, там багато чого корисного знаходилося, в плані їжі, а один раз мені здоровськи пощастило, я знайшов, чи то поцупив (чорний вхід у ресторан був прочинений, а поруч стояв він) великий пакет з пластиковими мисками, в яких були - заморожені подоби супів/борщів, я його ледве притяг додому :) І стався у нас праздник!! там було порцій 12!!! Ми тиждень їх дбайливо їли, і ви не уявляєте - наскільки це була райська їжа.
Іноді ми просто ходили і жебракували їжу, вечорами в ресторанах - і народ, жаліючи нас, давав поїсти, попити.
На смітниках, крім їжі, сила-силенна одягу, навіть нового, що мені особливо запам'яталося - мій халат у японському стилі, який я, після ґрунтовного прання, дбайливо одягав на ніч ще цілий місяць, і футболка, хороша така лляна футболка, на якій, пам'ятаю, навіть етикетка з цінником була :) Якщо захочете позайматися таким фріковством, welcome to south manhattan :) райони літл італі, сохо та інші, але не в самому низу, а нижче 12-ї...
Більш детальні поради людям у Нью-Йорку напишу потім, нижче, якщо не забуду.
Ага, і що найцікавіше, ми в той час вже ходили зі стільниковими, безлімітними тарифами, знову ж таки нижче напишу, якщо вистачить пам'яті, де можна таку халяву роздобути.
Ще запам'ятався випадок, коли нас з Альошкою "розвів" ніга, як двох маленьких кошенят у Квінсі.
Історія поістині смішна, але мені ні крапельки не соромно за неї чомусь. Повертаючись додому пізнім, темним вечором, вже біля самого будинку, нас зупиняє чел, середньої комплекції, але вельми харизматичного вигляду. Ну типу - е, почекайте, є 2 рублі? :) у нас, звісно, ні копійки не було. Зупиняємося, слово за слово, чекаво... через хвилин 30 "спілкування", він вже розповідає нам - що він перший діла на районі, а завтра його мають вбити і в нього якась мета-енергія, пропонує відчути нам її - ставить по боках від себе і б'є долоньками в груди, нам обом!!! Ну, не сильно, але все ж таки сама ситуація, так? ... Не пам'ятаю, як ми відчепилися від цього дурника, але ніби вийшли з заціпеніння, мовчки йшли додому, розмовляти не хотілося, соромно. Тільки потім, протягом деякого часу, я зрозумів, що хлопчина був у повному аутсайді і треба було йому просто ввалити. Хоча після бійки... так? Та й гіпноз був нереальним, я вас запевняю... Мене так не розводили.
Ну все, досить жесті. А то ви туди не поїдете :)
Переходжу завтра до найпрекраснішого часу мого 24-річного життя.
