Коли на пошту прийшло сповіщення про блоги, я, як і будь-який інший хороший мандрівник, відкрила свій блокнот і заглибилася в кількагодинне читання.

А коли дочитала до останньої сторінки, закрила і зрозуміла, що й написати в блоги нічого.

Не в тому справа, що нічого не сталося, а просто... як у приказці:

«Так, є що в молодості згадати, та нічого онукам розповісти».

Ось і вийшло, що розповідати і згадувати я можу годинами, на одному подиху, проте ось так винести на суд громадський свої переживання, пригоди та інциденти — трохи ніяково.

У кожного з нас завжди залишиться там щось таке, що ми розповімо тільки найближчим людям, особисте і справжнє...

Справа в тому, що Америка виявиться саме такою, якої ви від неї чекаєте.

Я зустріла дуже хороших американських друзів, сильно закохалася, залишила там частинку себе і сподіваюся ще хоча б раз побувати там знову.

А так я також подорожувала, губилася, боролася з мовним бар'єром, дивувалася, сердилася на невдачі, долала труднощі, потрапляла в дурні ситуації, вірила і розчаровувалася... загалом як у всіх, чи не так?

І тут не зовсім те, що найбільше асоціюється в мене з Америкою, а лише невеликі витяги та нотатки, справді, на полях.

А для тих, хто тільки збирається їхати, порада:

Вірте, що все у вас буде добре, і нічого не бійтеся — тоді у вас буде найкраще літо у вашому студентському житті :)