Поїздка до Америки — це мрія, якою я загорілася ще в 10-му класі. Закінчивши школу і успішно вступивши на грант до одного з провідних вишів столиці, я поспішила дізнатися більше про відому програму для студентів «Work and Travel USA». Не минуло й 3 днів, як почалося навчання, а я вже сиджу в місцевому офісі IEC і заповнюю потрібні документи для участі в програмі. І так почалася моя лихоманка: безсонні ночі в інтернеті в пошуках цікавої інформації про програму, сотні перечитаних блогів учасників програми, яким уже довелося побувати за океаном, і, звісно ж, солодке передчуття здійснення своєї мрії! Протягом року я підбила ще 3 дівчат (1-ю жертвою була Ассема, 2-ю — Наз, 3-ю — Айна), і ми вирішили, як то кажуть, підкорити Америку разом. Зібравшись, ми сиділи й тупо мріяли про американське життя. У своїх уявленнях ми бачили себе в маленькому туристичному містечку на узбережжі Атлантичного океану (оскільки нас запевняли, що у великих містах, як New York, залишатися не варто, і що нам слід виїхати з New York до своїх міст as soon as possible! І відповідно ми були впевнені до мозку кісток, що де-де, а в NYC ми вже точно не залишимося), працюючи в місцевому McDonald's і мирно смакуючи американські хот-доги. Вибирали міста, які хочемо відвідати, вибирали маршрут, обдумували, де і як будемо жити...) Загалом, ми за ці 9 місяців до нашої справжньої поїздки разів 3 туди подумки вже злітали) Місяці тяглися як ніколи довго. Вересень, жовтень, листопад... Поглинута думками про те, що я втілю свою мрію, я прожила зиму, а там уже й весна пролетіла непомітно! І ось цей день настав... І ми вчотирьох, з величезними валізами, стоїмо в аеропорту Астани в передчутті пригод, навіть не здогадуючись, що нас чекає попереду. Стоп, я забула згадати, що за ці 9 місяців планування нашого літа ми так і не змогли вибрати, саме в яке місто поїдемо, як ми поїдемо, і, відповідно, не придбали Job-offer's. Одним словом, ми летіли в нікуди...)