Приїзду в сонячну Флориду передували два виснажливі дні переїздів та перельотів. Спочатку поїзд з Мінська до Києва (бо, як виявилося, немає прямих рейсів до Маямі з Мінська - ну, не дивно, як би..=)): з речей тільки рюкзак, троє попутників, верхня полиця, митниця, весело... потім 6-7 годин в аеропорту в очікуванні рейсу: 1 здохла батарейка в плеєрі, дві кави, троє випадкових знайомих, одна використана телефонна картка, один відданий папірець з моїм e-mailом, n-на кількість витрачених нервових клітин через відкладений рейс... переліт з Києва до Парижа: перший у житті переліт... місце біля вікна, товстий дядько з газетою по сусідству.. "чому всі такі спокійні? ми вже злетіли? ну що ж так довго? та годі вже їхати.. злітай давай!! боже, а раптом зараз впадемо.. страшно.. навіщо я дивилася 'Пункт призначення'?? що? вже?? о, прикольно.. злетіли!! як, ви не бачили?? ми злетіли! летимо! як можна бути таким спокійним! як удав.. ми летимо!!".. Париж, ніч в аеропорту: забавно, я завжди хотіла побувати у Франції... мда, мрії збуваються найнезвичайнішим чином.. я і двоє нових знайомих, які запізнилися на пересадку до Нью-Йорка... розвели AirFrance на сендвічі та колу... спати нам запропонували прямо там, на підлозі.. поруч з корейцями.. ні, дякую... прогулянка по терміналу... чорт, ми у відстійнику! нагорі кипить життя, ходять люди, є інтернет і дьюті-фрі.. але нагору шляху немає... величезні порожні коридори... немає людей... є автомати з їжею, немає металевих євро та обмінників... знайшли туалет.. хоч щось.. =) нагору ми потрапимо завтра.. після реєстрації.. ніч проводимо на лавках, кожні 5 хвилин над головою лунає гучний сигнал і жінка щось говорить французькою... потім приїжджають прибиральники.. хто хоче спати, той всюди зможе заснути=) ранок, 5 ранку, якщо бути точною.. будильник.. звідки взялися люди??.. реєстрація... о, чорт! це не той термінал! а де той? де-де??! бігом!.... так ось де вихід нагору! .. ух.. порядок.. прощаюся зі знайомими, наші шляхи розходяться, вони відлітають, я залишаюся чекати рейсу до Маямі.. Duty-free.. інтернет... зона для медитації.. шкіряні диванчики та крісла з видом на злітну смугу... чоловік, мабуть з Японії, грає на досить дивному інструменті.. наче гітара, але звук інший, як у арфи... дуже красиво... дуже хочеться спати.. я в раю... дивлюся як злітають літаки.. оголошують посадку.. Париж-Маямі... стюарт-афроамериканець... я точно більше не в Білорусі...=) сплю майже всю дорогу.. ось ми підлітаємо до Маямі, ось ми вже майже там.. і тут раптом наш літак різко розвертається і починає летіти в бік Куби... упс..?? кубинські терористи захопили наш Боїнг? в чому справа? питаю.. кажуть, що через погодні умови ми поки не можемо приземлитися.. це ПОКИ виявилося вісьмома колами над Маямі.. пів години тупого очікування... двох знудило.. хмари... океан!! як красиво!)) нарешті ми приземляємося... багажне відділення... де мій рюкзак? ви не бачили мій backpack?... мій багаж загублений... я без речей, взагалі... я в Маямі.. класний початок))