Насамперед нам потрібен був автобус, оскільки з аеропорту пішки не вийти. Потрібний маршрут ми знайшли досить швидко. До речі, чутки, що в Маямі дуже багато нелегалів з Мексики, не брешуть. Тут навіть деякі працівники аеропорту не розмовляють англійською, only Spanish.

Був ще ранній ранок, тому діставшись до Маямі-Біч, ми вирушили куди? Правильно! До океану=) І це рай... Часто можна почути, що вода в Маямі як парне молоко, і в цьому немає ні краплі брехні! Гуляючи узбережжям океану, розумієш, що приїхав не дарма, і спекотний, вилизаний Орландо без води не йде ні в яке порівняння з цим місцем. І люди: якщо в місті Діснея було повно товстих, а побачити гарне обличчя вдавалося раз на кілька днів, то тут — пряма протилежність. Вже вранці можна побачити привабливих, підтягнутих дівчат, що займаються бігом. Буквально на годину ми забули про всі наші неприємності й просто насолоджувалися, насолоджувалися життям, тим, що нам пощастило побувати в цьому чарівному місці.

Але час повертатися до реальності. Ми почали шукати адресу на South beach, яку вказали нам хлопці, що здають кімнату. Знайшли. І що ми побачили? Старий, обшарпаний будиночок, кімната, яка виявилася в 3 рази меншою за ту, що була у нас в Орландо. На 2-метровій кухні метр займають таргани. І за все це задоволення господиня просить по 500 доларів з людини. Ми спробували пояснити 3 студентам WaT, які вже живуть у цій кімнаті, що бабця їх розводить, як якихось нелегалів, і можна знайти місце краще і дешевше. Вони, звісно, не повірили.

Настав час плану No2. Очікуючи чогось схожого, вночі я про всяк випадок записав адресу недорогого хостелу (всього 12$ за ніч). Туди ми й вирушили.

Хостелом володіла сімейка мексів, проте до всіх постояльців вони ставилися професійно і доброзичливо. Тут був безкоштовний інтернет, більярд і навіть джакузі! Ми вирішили зупинитися в ньому на 3 дні, поки підшукуємо нормальне житло.