Трохи розповім про минуле літо 2009, щоб якось логічно пов'язати все.

У 2009 році я потрапив на Outer Banks за джоб-оффером у Dunkin Donuts, який мені люб'язно надала моя агенція від університету. Спочатку працювати там було непогано – фастфуд як фастфуд, я й порівнювати ні з чим не міг, але потім, два тижні по тому, я собі знайшов другу роботу на Go-Kart треку (такі маленькі машинки, які дуже навіть швидко їздять, картинг, загалом). Друга робота полягала в розсаджуванні людей у ці самі машинки та стеженні за часом, який вони катаються там. У принципі мені дуже подобалося, + платили більше. Але тут мій улюблений фастфуд почав «викаблучуватися», типу, «ти не повинен працювати на двох роботах – ця робота для тебе основна» і т.д. Потім у мене там почалися конфлікти з менеджером, який змушував мене бігати по двору в костюмі великої поролонової чашки «Dunkin Donuts» і махати руками. Природно, я цього робити не став. Після цього мій менеджер поставила мене працювати на наступний тиждень на вечірню зміну, якраз тоді, коли я мав працювати на картингу. Два дні перед цим був ще випадок – їхав я якось на роботу на велосипеді і весь промок через дощ. Їхати туди мені було близько пів години. Ну, я приїхав, мокрий почав працювати, а менеджер мені каже, типу, йди розкладай коробки у фрізері (великий холодильник, там температура десь -30 градусів Цельсія). Я кажу: «Ви що, придурки? Я ж мокрий весь, я ж застуджуся!» У відповідь мені послідувала посмішка і слова «У нас контракт, ти ПОВИНЕН туди йти». Отак.

І якраз у цей час мій бос на картингу, Гаррі, запропонував мені піти до нього на фул-тайм. Я погодився, плюнувши на Dunkin Donuts. Услід мені посипалися погрози депортації і т.д. Було страшно, але я ризикнув, оскільки не збирався гарувати і принижуватися там за копійки. Як потім виявилося, ризикнув не дарма.

Все літо 2009 я пропрацював на цьому самому картингу і заробив досить-таки пристойну суму грошей. Працювати там мені дуже подобалося. Тому, приїхавши у 2010 і зрозумівши, що наші схеми почали провалюватися, я вирішив пошукати роботу. Мій попередній бос збанкрутував чомусь, тому я пішов шукати роботу в подібних місцях. І знайшов. Майже відразу. Біля місця, де ми жили, якраз і був один із таких Go-Kart треків. Мене там майже відразу взяли на роботу, оскільки в мене був experience. Щоправда, годин дали замало спочатку – всього 20 на тиждень, але платили добре – 10 баксів на годину.

Мені там працювати подобалося. Люди хороші, колишні зеки, абсолютно всі. Можна говорити з ними про що завгодно, курять траву, нюхають кокс, ніяких вам менеджерів, можна було годинку-другу подрімати, коли клієнтів не було. Краса загалом.

Але цього було мало, оскільки брат ще був без роботи, тому шукав щось ще. І знайшов – в один ресторан якраз був потрібен DishWasher (по-нашому – посудомийник). Я, не роздумуючи, відразу туди пішов. Як виявилося, робота непогана – складати брудний посуд у спеціальну машину і потім звідти витягувати чистий. І платили пристойно – 9 баксів, + їжа безкоштовна, оскільки ресторан. Ну, дали мені ще й там 30 годин на тиждень. Потім я і брата затягнув працювати в цей ресторан. У принципі, на той момент мене все почало влаштовувати, і я вирішив просто насолоджуватися життям в Америці. Але як то кажуть, не тут-то було...