Після Сан-Франциско у нас було два варіанти, куди їхати – або Лас-Вегас, або Гранд-Каньйон. У два місця ми елементарно не встигали. Вирішили, що краще все ж таки Гранд-Каньйон. А що Лас-Вегас? Чергове велике місто.
Ми виїхали з Сан-Франциско десь після обіду і весь день, що залишився, їхали Каліфорнією в напрямку Аризони. Їхали, поки не втомилися, і в результаті, за старою схемою, заночували в кемпінгу :). Вранці поїхали в бік Гранд-Каньйону.
Хто дивився мультик «Тачки»? Там розповідається про занедбану стару дорогу, якою ніхто не їздить, оскільки всі їздять новою автострадою. Ця історія реальна. Тією новою автострадою ми якраз і їхали назад із Каліфорнії. А стара занедбана дорога – це дуже знаменита Route 66, яка колись з'єднувала Чикаго і Санта-Моніку. Тепер нею ніхто не їздить, оскільки сенсу немає. Поруч побудували інтерстейт No40, і всі їздять ним. Але оскільки ця дорога колись була дуже популярною, на цьому інтерстейті багато знаків, що позначають, що неподалік проходить знаменита Route 66. Тепер на цій дорозі є хіба що маленькі занедбані містечка, як у мультику. Але, тим не менш, туристів там багато. В одне з таких містечок ми заїжджали, назву його я, на жаль, не пам'ятаю, знаю тільки, що воно було в штаті Аризона, недалеко від Гранд-Каньйону. Там було досить гарно. Ми накупили сувенірів, поїли в ресторані, де на нас образився офіціант за те, що ми йому залишили мало чайових, і поїхали дивитися Гранд-Каньйон.
В'їзд до Національного парку Гранд-Каньйон платний. Коштує 25 доларів з машини. Начебто невеликі гроші, але все ж таки. Територією парку їздять безкоштовні автобуси. Але ми з братом вирішили ходити пішки. А дівчата їздили автобусами. Ну і ладно.
На всьому протязі каньйону є кілька точок огляду. Ми вибрали найвищу і пішли туди. Коли ми досягли мети, нам відкрився приголомшливий вид на долину Каньйону. Це дійсно ЩОСЬ. Це треба побачити. Потім ми пішли трохи прогулятися верхом каньйону. Що мене здивувало – там немає ніяких парканів. Хочеш стрибати вниз – стрибай. Навіщо тоді гроші збирати при в'їзді? Ми пофотографувалися, покидали каміння вниз, позасікали час, за який це саме каміння летіло, і пішли чекати на дівчат. Довше 1 години на Гранд-Каньйоні нічого робити. До вечора ми доїхали до якогось кемпінгу в Нью-Мексико і там заночували за напрацьованою схемою.
