Ці рядки я пишу, сидячи на сходах між першим і другим поверхом, перед кондиціонером, який ледь дме. Крок вліво, крок вправо, і я опинюся в пекельній печі. Спека під 40. Не суть. Тиждень тому був досить бадьорий передсвятковий настрій, як-не-як день незалежності скоро. 4 липня, ранок нічим не примітний, все як завжди. Десь до обіду я підтягнувся на Брайтон, тому що був хитрий план піти на пляж, кайфонути там, потім звалити в центр. На пляжі було шикарно, хоч і досить багато народу... тим веселіше. Сонце смажить, вода прохолодна, коротше круто. Після водних процедур я і капітан Равшан вирушили на Мангеттен. Враження почалися прямо зі входу в метро. Стільки народу на пероні я тут не бачив ніколи. Фішка в тому, що трейни ходили за вихідним розкладом... за супер вихідним розкладом, раз на 30 хвилин. Причому не своїми коліями, пропускаючи половину станцій (тим краще для нас). Але найсмішніше, що коли все це м'ясо починає ломитися в і так забиті вагони, водій трейна передає по спікерах мовляв «куди ви лізете, позаду мене трейн напівпорожній скоро прийде». Найкумедніше, що народ слухає і не заходить.
На Мангеттені завал. Народний завал пояснювався тим, що о 21:00 на 11-й авеню, з 36-ї по 60-якусь вулицю, мав смажити феєрверк. Компанія Mecy’s ініціатор цього заходу, і щороку всаджує на цю справу лимон мертвих президентів. Тому і був стимул побачити це грандіозне торжество. Дійшовши до 11-ї авеню, я відчув себе в Олімпійському, на концерті Slipknot. Народу було просто нереальна кількість. Але фішка в тому, що далі 11-ї авеню не пройти, по всій ширині стояли ментівські кордони. Хрін з ними. Але на кожній вулиці стоять такі висотки, через які навіть якщо дуже захотіти, ніякого феєрверку не побачити. Таким макаром ми йшли далі вулицями в пошуках найкращої точки огляду. Разом з нами 100500 тисяч людей так само намагалися знайти козирне місце. Випускаючи зайві подробиці, скажу, що ми так нічого і не побачили, тільки чули. Лимоном доларів, чесно кажучи, там не особливо пахло, хоча пахло там після феєрверку дуже довго. І тисячі, тисячі їх... хрін пройдеш. Коротше кажучи – день незалежності Америки – найтовстіший тролінг, який капітан спостерігав коли-небудь. Зате в макдаку потім ми відірвалися на цих америкосах, не буду вдаватися в подробиці xDDD.
Додому я знову не потрапив, тому що саме мій автобус (жоден з п'яти) не ходить вночі, що з Брукліна, що з Мангеттена. Зате наступного дня ми знову тусили на пляжі, один дуже хороший товариш показав мені шикарне місце, де ми спостерігали захід сонця, запиваючи його ромом.
Час летить дуже швидко.
