Ми мчимося трасою, вже розвиднілося, а до Ніагари залишилося ще години півтори. Гори вже давно змінилися зеленими рівнинами та посадками, а вузькі гірські доріжки — широкими швидкісними шосе. Нью-Йорк взагалі дуже техногенний штат. Тут у рази більше автомобілів, людей, міста плавно перетікають одне в одне, утворюючи найбільшу у світі агломерацію. Але ось краси в цьому всьому немає ніякої. Скупу природу і типові міста в тутешніх краях розбавляє тільки одне диво природи — Ніагарський водоспад.
Ніагарський водоспад — один із найбільших у світі і найбільший у Північній Америці. Додаткову популярність йому надає, напевно, дуже вдале розташування на Канадсько-Американському кордоні і легкий доступ для туристів. Водоспад утворюється водами річки Ніагара, яка розділяє Штати і її кленового сусіда. На обох берегах річки розташовані міста з однаковими іменами Niagarra Falls. Тільки одне приписане до штату Нью-Йорк, а інше — до провінції Онтаріо.
Сам місто, Niagarra Falls — вельми скупе містечко. Хоча в цілому не сильно відрізняється від інших міст штату. Широкі вулиці, сірі будинки, низка готелів на береговій зоні і майже повна відсутність зелені. Ловити там було абсолютно нічого, і ми прямо вирушили до берега, ведені шумом падаючої води.
Взагалі ще за пів години до міста можна побачити величезну хмару пари, що піднімається вгору на кілька сотень метрів. Вперше можна подумати, що це вихлоп якоїсь целюлозно-паперової фабрики або палаюча партія китайських кросівок.
Саме видовище, звичайно, заворожує. Тисячі тонн води неспішно підкочують до обриву і, здійснюючи вільний політ з висоти 50 метрів, обрушуються на скелі та валуни внизу. Причому вражає не сам водоспад, а скоріше його розмір. Сам водоспад ділиться на величезні частини, які називаються Північна і Південна Ніагара.
Тут же нас чекало перше розчарування: побачити Ніагару у всій її красі можна тільки з протилежного Канадського берега, для чого потрібно отримувати окрему візу. З боку США можна лише милуватися з кута градусів у 60. Протилежний берег і місто взагалі виглядають набагато більш просунутими і доглянутими. Маленький Лас-Вегас, як пояснили нам місцеві жителі. Американська молодь кожен вікенд перетинає кордон по з'єднувальному мосту, щоб пошататися по барах і казино, які дозволені в Канаді, як і всюди з 18 років, а не з 21, як у Сполучених Штатах.
Єдиний спосіб повністю розгледіти водоспад з американської сторони — це пропливти прямо під ним на невеликому катері. Коштує все це задоволення 12 доларів і, в принципі, варте своїх грошей. Вам видають блакитний дощовик, який в принципі не рятує від тієї вологості, яка біля підніжжя, адже недарма водяні бризки видно за 15 миль від міста. Біля підніжжя водоспаду така водяна буря, що просто нічого не видно. Я ледве встиг сховати фотоапарат, щоб зберегти його для всього маршруту. Тут як рекомендацію можу порадити не робити наших помилок і взяти короткий одяг, що швидко сохне, і шльопанці, інакше доведеться ще довго сушити ноги.
Але при всій своїй величі Ніагарський водоспад — це видовище на годину, проводити тут цілі вихідні, на мою думку, просто безглуздо. Варто правда затриматися і подивитися на підсвічені вночі води. Ця підсвітка постійно змінює свій відтінок, роблячи Ніагару то червоною, то зеленою... Заворожує.
Ми втомилися, нам набридло! Ми присіли в якійсь кафешці, щоб задовольнити природну потребу в голоді і прокласти наш подальший маршрут. Довго не сперечалися з цього приводу, ми стояли біля воріт на середній захід, і тому вирішили прямо рвати в Чикаго, зробивши зупинку лише в Клівленді...
