Комп'ютер отримала, тож дописую.

У мені змінилося все: зовнішність (схудла, засмагла), хода (стала впевненішою і якось навіть самовпевненою... напевно, це не дуже круто, але тим не менш), розмова (набридло ходіння навкруги, тому одразу до справи), спосіб мислення (я бачу вигоду людей. І довіряю тим, у кого вигода від співпраці зі мною перевищує фальшиве "я ж усе для людей, за просто так, альтруїст я!"), та й я взагалі стала просто впевненішою (хоча в номери, як і раніше, стукаю своїм дитячим голосом і боязко запитую: хелоууу?)

Я б ніколи раніше не стала кричати на свого начальника або сваритися з біг блек мамою. А, я не розповідала?

Ну, загалом, працювала я в лаундрі. А там у нас працює тітка така велика і чорна (хоча там загалом усі великі і чорні) і вічно всім незадоволена. У нас завжди грає радіо 100.5. Там ставлять веселі популярні пісеньки, під які не так нудно працювати. І тут я приходжу з готелю в лаундрі і бачу похмурі обличчя. Усі мовчки роблять простирадла і рушники, і Памела стоїть біля радіо і розгойдується. Виявилося, що вони там із самого ранку (я прийшла не раніше 3-4 pm) слухають якісь мелодії з років 20-30... Тому що Пем сказала, що їй так хочеться. Почала працювати і справді нудно. Усі мовчать, ніхто не притупує... Я підійшла і запитала, чи можна перемкнути, а то нудно і тихо. На що отримала абсолютно однозначну відповідь: Ні за що. Набридли зі своїми танцями, тепер буду слухати те, що подобається мені.

Я поки не ввімкнула "нову Машу" і, як це завжди було, просто сказала "добре" і відійшла вбік. 10 хвилин здавалися такими довгими, як ніколи. Під смутне радіо і мовчання лаундрі працювати просто неможливо. Почекала, поки Пем піде, і перемкнула станцію. Справа пішла веселіше. Але тут повернулася фурія і почала з'ясовувати стосунки: хто ж такий сміливий і в кого зубів багато, щоб перемкнути її станцію. Я повертаюся і просто кажу, що оскільки майже весь день грала одна станція, вона всім набридла, то я взяла на себе сміливість перемкнути. І тут я бачу, що на мене насувається живіт із грудьми... довго напливав на мене, обтік і зупинився прямо біля мого обличчя. І відбувся такий діалог: Вона: отже, сучко, хто дозволив тобі тут командувати?

Я: я не сучка. а Марія. цікаво, чому це я можу запам'ятати твоє ім'я, а ти моє ні. Я перемкнула станцію просто тому, що інша мені не подобається.

Вона: думаєш. якщо міс Філліс багато тобі прощає, то і зі мною пройде? Чорта з два! зараз же перемкни цю факінг станцію або пошкодуєш!

Я: не буду нічого перемикати. Ти тут на таких же умовах, що і я. Ні на сантиметр вище і не смій на мене кричати, це не робить тебе розумнішою і кращою! Нічого не перемкну, тому що не одна я так хочу! Розмова закінчена!

вона підняла вказівний палець і почала кричати іспанською, що ці іноземці очманіли і взагалі... далі я пошкодувала, що вчила іспанську всього пару місяців, хоча за тоном усе було зрозуміло після цього до мене підійшли пару тіток, адекватніших, і сказали спасибі, що дала відсіч Пем... а то вона зарвалася вже. Вічно всім незадоволена, кричить, вказує і ніхто не розуміє чому.

Історія з начальником сталася буквально пару днів тому.

Я, як пані Покоївка, працюю в лаундрі на добровільно-примусовій основі. Тобто якщо хочу - йду, якщо ні - можу піти під несхвальні погляди, але ніхто нічого не скаже. І ось якось працюю в лаундрі аж до 6 вечора (що зовсім не властиво мені і взагалі на цьому можна розповідь закінчити). Десь о 5.56 у мене дзвонить телефон і я, відповідаючи, вже йду переодягатися і відчалювати. Тут мене ловить мій Трак (нагадаю, що це мій менеджер великий товстий недочорний-недомекс-недопанамець) і починає за звичкою кричати мені в обличчя (це не тільки мені, а взагалі це в нього така манера розмови: кричати в обличчя зі своїм жахливим акцентом і періодично бризкати слиною для додаткового ефекту)

Він: МАРІЯ КУДАКОВА! ХЕЛЛ НО (чорта з два) ТИ БУДЕШ БОЛКАТИ ПО ТЕЛЕФОНУ В РОБОЧИЙ ЧАС!

Я: Трак, усе нормально, я йду вже і це важливий дзвінок (дзвонив Мага з приводу квартири, грошей і оренди... справді важливо).

Він: но! Но! но!!! не можна!! Я сказав не можна розмовляти по телефону!! Я звільняю людей за це!!

Я: Трак, перестань кричати мені в обличчя!!!!!

Він: Марія!! ти що, хочеш бути звільнена?!! Я звільню тебе!! скажи спасибі, що взагалі найняв тебе на хорошу роботу!! Не смій розмовляти по телефону!! Я звільняв людей за це!!

Я: ну так звільни мене!!! Звільни прямо зараз і я не повинна буду щодня терпіти твої крики мені в обличчя і на вуха! Звільни мене прямо зараз і завтра будеш сам робити всі мої кімнати!

Він: усе! ти звільнена! роби клок-аут і йди! клок-аут це система, яка фіксує наш прихід і відхід з робочого місця, щоб знати скільки годин хто відпрацював і відповідно виплачувати зп

Я зробила клок-аут і демонстративно пройшла в 10 сантиметрах від нього, вже думаючи, що цей місяць я проживу як на курорті: за квартиру вже заплатила, так що практично готель з видом на океан і купа вільного часу.

Наступного ранку дізнаюся, що ніхто мене не звільняв, тому що мій супервайзер (міс Філліс.. бабуся років 60, яка пропрацювала в готелі 27 років... вона як би теж підпорядковується Траку, але на ділі все навпаки) висловила Траку все, що про нього думає і заявила, що не звільнить мене взагалі ніколи, навіть якщо я тиждень не з'явлюся на роботі і посварюся з усім персоналом. Так що я незвільняєма, що, загалом-то, приємно польстило моєму самолюбству.

Усі, хто хоч трохи мене знає, може відзначити, що я в житті б не зробила нічого подібного... ДО Америки. А зараз я зовсім не боюся дати відсіч (але все так само культурно починаю це робити) будь-кому, хоч менеджеру, хоч "забіяці". Мені стало легше підійти на вулиці до людини і запитати щось.