Ох, як нам нахвалювали Zion. Говорили таке, що вуха неможливо було відірвати, а очі — закрити.) Якщо слухати і не уявляти, що там, то це взагалі диво як прекрасно. Втілення найнереалістичніших мрій у найчудовішому місці на Землі.

Особисто мені уявлялися засніжені гори, блакитні річки та озера, свіже морське повітря, чудові краєвиди, запахи свіжоприготованого обіду, з ненав'язливою доплатою за честь відвідати його, сидячі на схилах пагорбів Маккартні з Джаггером і старим Фіделем і як мінімум 12 прекрасних оголених жінок, захованих по затишних печерах. На менше був просто не згоден, настільки він за розповідями був хороший))

На ділі, це височенний каньйон із червоно-бурих скель, по дну якого, вздовж річки, ти гуляєш (їздиш на автобусі). Мені там було моторошно тісно і незатишно. Напевно, перший раз таке в якомусь парку. Ширина ущелини від п'яти до 500 метрів. А висота під кілометр. Періодично по ходу руху по каньйону можна повертати і йти по розколинах дрібніших і цікавіших. Там багато лазіння, всякого різного.

Дорога в каньйоні закінчується руслом річки. Можна взяти палицю і пошльопати по крижаній воді в пошуках її кінця (точніше початку) (кажуть, до туди кілька десятків кілометрів). Але небагато хто це робить, оскільки йти дивно нудно.

Цікавіше лазити. На передостанній зупинці є відмінний вихід на саму вершину головної гори, звідки найкрутіший захоплюючий вид і взагалі, яка найкрутіше місце в усьому парку. Йти годин 6 туди-назад, причому є ділянки, де ширина стежки см 25-30, а з обох сторін — моторошна, але симпатична, безодня)

І чим вище піднімаєшся, тим цікавіше стає. Сонця більше, повітря в легенях більше, світ грає новими, забутими за пару годин фарбами, і ти потихеньку вибираєшся з цієї вічної напівтіні Каньйону і душею, і тілом.)) Так що це — те місце, куди приїжджати треба рано-рано, щоб встигнути без поспіху полазити.

Нам говорили, що можна дійти ще до суперських водоспадів, але ми не пішли, а попрямували до прихованого каньйону. Декому йти було навіть не сказати страшно. Подивившись статистику смертей у парку і співвіднісши її з тим місцем, де опинилися, для цього декому перенести цей похід було смертельно, нестерпно моторошно, а сам подвиг автоматично включався в список вчинків на спокуту гріхів людських.))

Поліна кричала, верещала, хапалася за перехожих, але дійшла) Прихований каньйончик, до речі, і правда милий. Потім ми облюбували затишну виступаючу скелю і проводили на ній захід сонця. Причому проводжали ми його по відблисках на стінах каньйону, оскільки сюди світло вже давно не потрапляло.

До речі, розраховуйте свій час так, щоб повернутися засвітло, інакше так і залишитеся сидіти в горах, тому що ризикнути йти назад по такій дорозі — ви повинні бути якщо не самогубцею, то людиною, яка все життя тільки тим і займалася, що приносила жертви богам удачі і везіння всіх можливих народів=)))

Загалом, сонце опустилося, на небі за звичкою розлили молоко, і з заспокоєнням людей прийшла черга дикої природи. По каньйону стали розбрідатися тварини. Вони то кидалися під колеса автобуса, що віз нас назад, то гавкали і бекали прямо у вікна, а то, як одна лисиця зустрінута нами, облюбовували відмінні лавки для засідки в самому центрі Visitor Center. Суперській лисиці, користуючись нагодою, величезний респект.))

Завтра був Bryce Canyon.

Прокинувшись і вийшовши на вулицю, ми відчули, що щось не те. Ні, начебто все так само жарко і так само хочеться спати і їсти, але щось все ж не давало спокою. Точно. Небо. Воно було суцільно в уже давним-давно незвичних хмарах. Під такий акомпанемент і поїхали.

Bryce — великий амфітеатр гігантських сталактитів-сталагмітів у печері, якби з неї зняли стелю. Там теж можна походити, але крутіше забратися на такий сталагміт (стрибати-стрибати і дострибати) і сидіти там, оточений прірвою з чотирьох сторін. Круто і страшно просто жах))

Сам парк красивий, але загалом не більше — 3 години і можна сміливо закруглятися, якщо звичайно, не хочете намотувати по цій чаші, в якій все знаходиться, концентричні кола)

Гаразд, мабуть через погоду останні враження змазані. Досить цього, вперед до столиці кінематографа — до Термінатора в LA!!!