Сільвестром Сталлоне я захопився років у чотирнадцять. Він мені подобався і раніше, але тут був такий випадок, що я звернув більш пильну увагу на цю чудову, з дивовижною долею, людину, яку шанувальники по-дружньому звуть Слай. Якось (це було в наші років чотирнадцять-п'ятнадцять) Павло запитав мене: — Ти ким з акторів будеш? — а мені тоді подобалися тільки двоє. Я і донині вважаю їх найчудовішими акторами. Правда, тепер люблю і багатьох інших крім... — Шварценеггером! — відповів я. — Ні! Шварценеггер вже я! Вибирай когось іншого! — Тоді Сталлоне! — Не піде! Сталлоне вже Женька! — Женька теж був наш приятель, Павлів сусід. — А мене не хвилює! Я буду Сталлоне! — не поступився я. Мабуть, не бажаючи і найбільше боячись опинитися якимось Ван Даммом. Рік чи два тому я скачав з нету і прочитав стільки статей про Сталлоне, скільки знайшов. А нещодавно перечитав. Хочу сказати: схиляюся перед цією людиною! На мій погляд, це найвеличніший актор. Завжди цілком і повністю віддається ролі, живе нею. І жанри його робіт настільки різнопланові: комедійні, драматичні, катастрофи. Екшн, бойовики, філософські, фантастика, дитячі! Крім того, він чудовий режисер, сценарист. Продюсер! Для мене Сталлоне — приклад для наслідування. Обожнюю багато з його фільмів: «Роккі», «Перша кров», «Скелелаз», «Стій! Або моя мама буде стріляти!», «Денне світло», «Оскар», «Діти шпигунів 3D». Але найулюбленішими у мене є його останні роботи: Роккі Бальбоа (Роккі-6), Гонщики і Джон Рембо (Рембо-4). Я дуже люблю ці фільми за їх прямоту і щирість. За те, що вони дуже справжні! Ці картини хороші тим, що я відчуваю: Сільвестр тепер може дозволити собі (і я цьому радий!) знімати такі фільми, які йому хочеться. Про людяних людей. Про кохання, дружбу, довіру. Про справжніх людей, які дійсно прекрасні. І я так вдячний йому за всі ці останні фільми і за всього, в шести частинах, «Роккі»! Сьогодні Слай знімає не «фільми, на яких можна заробити купу грошей», але справжнє КІНО! Кілька джерел, прочитаних мною про нього, говорять про наступне: Шлях до слави Сталлоне не був легкий. До тридцяти років його не брали не те що на ролі в кіно, але і в спектаклі. У Сільвестра, сина емігранта з Італії і матері родом з України, частина щоки, губ і язика з народження назавжди залишилися паралізованими. Минуло багато років, перш ніж дивна усмішка, невиразна мова і великі сумні очі стали своєрідною візитною карткою кумира. Перш ніж стати актором, Сталлоне довелося перепробувати безліч інших професій. Він був вишибалою в ресторанах, прибиральником лев'ячих кліток в зоопарку, один час заробляв на життя картковою грою. Тільки в 1969 році зміг отримати більш-менш пристойну роботу білетера в маленькому нью-йоркському театрі. Разом з ним працювала мила і проста дівчина Саша Чак, яка висвітлювала шлях глядачам, що запізнилися. У Сільвестра вона закохалася з першого погляду і твердо вірила: він — майбутня зірка! Незабаром вони перебралися в Каліфорнію, де влітку 1972 року одружилися. Саша подарувала йому двох синів. На жаль, один з них народився хворим і страждав на аутизм. Складна атмосфера, що склалася в сім'ї актора, призвела в результаті до розлучення в 1985 році. Але розлучення не завадило Сільвестру бачитися з дітьми. Коли старший, Сейдж, підріс, батько дав йому роль в «Роккі V». А в ті роки, коли він тільки намагався пробитися, коли жоден з режисерів не хотів зв'язуватися з актором, що погано говорить, йому довелося звернутися за допомогою до логопеда. Протягом декількох місяців дні і ночі безперервно Сільвестр начитував на магнітофон п'єси Шекспіра, книги Едгара По і Толстого. Знайомство з класикою справило на Сталлоне настільки сильне враження, що він взявся за перо і почав писати сценарії своїх майбутніх фільмів. Втім, ще студентом Маямського університету він пробував писати. Природно, те складалося лише «в стіл». Одного разу він побачив по телевізору матч знаменитих боксерів Мохаммеда Алі і Чака Вепнера. І раптом його осяяло: а чому б не зробити фільм про...? Сталлоне «зробив» себе сам. Він написав сценарій до фільму про боксера з бідного району і про кохання, що він зустрів. Шість версій його сценаріїв кіностудія «Універсал» відкинула з порога, але сьому під назвою «Роккі» прийняла на «ура». Продюсери запропонували автору величезні гроші — 350 тисяч доларів. Однак їх чекав великий сюрприз: Сталлоне, який мав трохи більше 100 доларів і вагітну дружину, відмовився, запропонувавши їм купити сценарій за один долар і дати йому зіграти головну роль. Саме тоді віце-президент «Універсалу» Ірвін Вінклер і дав Сільвестру прізвисько Слай (хитрун). Всього за 900 тисяч доларів і 28 днів був зроблений «Роккі», кращий фільм 1976 року, що зібрав 225 мільйонів доларів і отримав три «Оскари». Сталлоне став одним з найпопулярніших акторів світу. Приголомшливий успіх «Роккі» і продовження саги про бідного боксера повністю змінили його життя. Сталлоне зустрів нове кохання, Дженніфер Флавін. Як сам він висловлюється, «яка любить його таким, яким він є». Їх кохання витримало безліч труднощів і навіть довгу розлуку, але на сьогоднішній день Сталлоне і Дженніфер досі разом. І у них двоє дочок. Сільвестр дев'ять разів ставав володарем «Золотої малини» — американської премії за найгірші досягнення в кіно. Але, незважаючи на явну нелюбов критиків і кіноакадеміків, актор ставав улюбленим виконавцем ролей мільйонів людей по всьому світу. А фрази його персонажів, типу «Можна програти, залишившись переможцем» ставали життєвим кредо мільйонів шанувальників в різних країнах. Мені особисто подобається фраза, виголошена в останньому «Роккі» головним героєм — його синові. Вона не про бокс, а з філософським підтекстом: «Не важливо, як ти б'єш! Головне — якої сили удар ти тримаєш!» Сталлоне багато разів давали зрозуміти, що драматичне мистецтво — не його коник, а він наполегливо продовжував писати сценарії і зніматися. І якщо режисери не звертали на нього уваги, то свою акторську долю він брав у власні руки. Вся його кар'єра в кіно схожа на бій за місце на голлівудському небосхилі, який він гідно продовжує і на сьомому десятку свого життя. Напевно, тому його головний кіногерой — боксер Роккі Бальбоа — непереможений чемпіон! Схоже, в шістдесят життя тільки починається. Поки недруги відправляли його у відставку, Сталлоне вирішив розіграти свою козирну карту, яка вже не раз його рятувала. Фільм про Роккі Бальбоа з однойменною назвою міг стати красивою душевною піснею. Природно, недоброзичливці знову розсміялися. Про якого Роккі може йти мова, коли Сталлоне вже стільки років? Тим більше, що всі трюки він збирався виконувати сам. Актор виявився хитрішим: в сценарії Роккі стільки ж років, скільки і Слаю в житті. Одним цим він позбавив себе від насмішок з приводу віку. В останні роки Сталлоне не тільки знімається в самих різнопланових ролях, але виступає часто і в якості сценариста, режисера, письменника. У нього, за відгуками знайомих, прекрасна колекція живопису. Нині Сталлоне — чарівний і дотепний співрозмовник, добре знайомий з літературою, театром, образотворчим мистецтвом. Змінився не тільки його зовнішній вигляд (на зміну яскравим сорочкам і масивним золотим прикрасам прийшли бездоганно зшиті строгі костюми), але і внутрішній світ людини. І те, що від м'язистих суперменів Сталлоне сьогодні переходить до ролей зовсім іншого плану, підтверджує це. Хочеться процитувати частину статті якогось не вказаного під нею автора (накопав в Інтернеті), присвяченій останньому «Роккі». «Фільми, буває, знімають для слави, грошей... Але самий головний глядач у кожного кіношника — це він сам. І найчудовіше в цьому всьому, що ось робить людина фільм для самого себе, заради себе, про самого себе і навіть десь на свої гроші, а результат виходить цікавий далеко за межами окремо взятої черепної коробки. Тридцять років по тому після першої частини «Роккі» Сталлоне зняв зовсім інший фільм, де все той же італійський емігрант біжить на захід і боксує з тушею, а у фіналі виходить на ринг. Але сенс у всьому, що відбувається, зовсім інший, бо для нього дійсно минуло стільки років, і він вже давно не так затребуваний на рингу, і власний ресторанчик для розповідання голлівудських байок випадковим відвідувачам для нього теж — пройдений етап, і молоді та ранні світяться по ящику, а в суглобах відкладення солей і нерозтрачений, невипущений звір сидить в грудях. «Роккі Бальбоа» Сталлоне зняв про самого себе, як і той, перший фільм тридцять років тому. Зняв гранично чесно, без знижок на вік і «підморгувань глядачеві» — все, мовляв, не так погано, я ще о-го-го! Ні, він вже не о-го-го. І глядач вже в масі не пам'ятає, хто ж це такий, наш Слай, він начебто з вісімдесятих? «Швидше з сімдесятих», — з незжитим досі акцентом, з деякою самоіронією відповідає нам Слай. А чесність в наш вік дорівнює наївності, наївність же дорівнює простоті. Які там вигини сюжету, навіщо бойовик, складні архітектурні побудови на місці діалогів, психологічні вимисли на місці простої життєвої мудрості. Слай захотів розповісти своє світовідчуття з сьогодні, дивлячись на себе тодішнього крізь монтажні врізки «архівних кадрів». Від такого оголеного автобіографізму того, що відбувається, часом навіть стає ніяково, але зате цим разом знімається безліч питань — адже в результаті, він і правда переміг. Так, Сталлоне — з когорти тих, хто стрімко йде, яких ми пам'ятаємо швидше по відеосалонах початку дев'яностих, ніж по кінотеатрах початку двохтисячних. Він свого часу зробив те, на що зараз небагато хто здатний — поміняв під нові лекала всю голлівудську кінопромисловість, і навіть якщо зараз він не знадобився результату своїх справ, це не привід пройти повз його історії, гидливо поморщившись на архаїчний монтаж, важкий акцент і склеротичні вени на голом торсі. Сталлоне хороший у фільмі як брила, яка вже нікуди не зрушиться, але яка бачила на своєму віку занадто багато, щоб просто так піти в невідомість. Так, це «старперське кіно», зрідні бурчанню на лавочці, але кіно настільки чесне до себе, що не поважати його просто неможливо. І глядач відчув це, дозволивши і окупитися, і зібрати належну частку глядацьких і професійних похвал». А цей коментар я вичитав з чату, присвяченого картині «Роккі Бальбоа»: «У професійному плані Сталлоне довів свою ветеранську конкурентоспроможність. В черговий раз переконуєшся, що у своїй сфері діяльності (в жанрі боксерської драми і фільму-дії) Слай, безумовно, неординарне явище, здатне знову серйозно заявити про своє існування, коли цього від нього майже ніхто не чекає. А якщо згадати, як його чморили критики своїми «Клюквами-малинами», як кидали жінки (і майже розоряли при цьому). Промовчимо про важку хворобу сина? Таких стресів вистачило б на кілька життів і приблизно стільки ж раптових смертей! Але ні, людина живе, бореться і в результаті перемагає!» Сталлоне хотів заключною частиною циклу про «Роккі» нагадати глядачеві про непохитні цінності людських взаємин. Старомодно для сучасної молоді: ну і нехай! Але чим більше світ занурюється в «сучасно-цивілізовану» кінематографічну темряву, тим більше цю темряву розсікає світло від тих кінотворів, автори яких щиро бажають глядачеві Добра і Справедливості. «Роккі Бальбоа» — шостий і на сьогоднішній день останній фільм про Людяну Людину. Продовження історії про життя чудового спортсмена — чуйного, доброго, чуйного, воістину гідного поваги і наслідування. Пам'ятаю, повернувся я з кінотеатру в січні 2007-го і ще кілька днів залишався під враженням від перегляду. Чесне слово: давно не бачив таких ЧУДОВИХ картин! Хоч і цілком можу себе назвати досвідченим в кіно. І не проти переглянути знову, в кінотеатрі! На комп'ютері вже точно ще подивлюся не раз. Сталлоне в новому фільмі розгорнувся на повну: він не тільки зіграв головну роль, написав сценарій і режисерував, але і продюсував картину! Я найбільше в «Роккі» люблю першу, другу, п'яту і шосту частини. Проміжні третя і четверта, на мій смак, не такі хороші. Але без них не було б і ТАКОГО продовження! «Роккі», на мій погляд — кіношедевр. Епопея. Про його фільми «Гонщики» і «Рембо-4» (єдиному з усіх «Рембо» знятому так, як задумав Слай, коли ніхто, як особливо в третій частині, не «доопрацьовував» спочатку придуманий ним сценарій, перетворюючи ідею Сталлоне в простий екшн, аби «заколотити бабки») так само можна з повною впевненістю сказати, що це фільми про красивих душею людей. Сталлоне, умудрений життєвим досвідом, «просочується» в свої роботи своєю «філософією добра». Це не він так каже. Це я так бачу. Про творчість людини живої говорити складно, так як людина ця — є процес разом зі своїми творіннями «що рухається і розвивається». А тому на сьогодні у мене по Сільвестру Сталлоне все. Довгого йому здоров'я і творчих успіхів! І величезне людське спасибі за КІНО! Дякую! P.S. У 2007 році Сільвестр Сталлоне, за чутками, був нагороджений «За багаторічні кінематографічні досягнення в боксі». Таке рішення прийняла Американська асоціація журналістів, що пишуть про цей вид спорту (BWAA), і ця нагорода була вручена вперше. «Люди сприймають персонаж Роккі Бальбоа як справжній», — сказав Сталлоне, коли дізнався про це нагородження. — «Дуже багато людей запитували у мене про мою боксерську кар'єру. Схоже, що вони дуже хочуть повірити в те, що Роккі існує. Колись я думав, що люди подолають своє захоплення цим персонажем, але цього не сталося. Через тридцять років Роккі володіє таким впливом на людей, якого я не міг собі і уявити!» P.P.S. Цікавий факт! В даний час Сталлоне частенько отоварюється в магазинах для професійних художників і пише полотна в стилі імпресіоністів. «Хоча я і не знаю, що мені робити в мистецтві після Ван Гога», — іронічно оцінює себе він. Ранок 02 грудня 2008