Мені здається, що участь у цій програмі дуже нагадує підйом на гору. Коли ти біля підніжжя гори, ти навіть не уявляєш, як там, нагорі, що ти відчуєш, коли туди потрапиш, і краєвид з цієї гори буде для тебе незабутнім.

Ти починаєш підійматися, крок за кроком. І чим вище ти підіймаєшся, тим простішими тобі здаються пройдені уступи. Тобі стає складніше і складніше, чим вище - тим страшніше. Але тим не менш, чим вище - тим швидше хочеться опинитися нагорі, досягти мети.

Я купила квитки Мінськ - Варшава - Нью-Йорк на 21 травня. І поставила собі за мету - скласти сесію до цієї дати, а краще днів за 5 до відльоту.

Рівно через 2 тижні після посольства прийшла розсилка про те, що можна забрати паспорт з агенції. Я напевно цілий день милувалася своєю J-1 Visa, посміхалася як дурепа :))))

В інституті все дуже складно з достроковою сесією. Я взяла тата, як підтримку, і пішли ми в деканат. Збрехали пояснили про мою ситуацію (мені ж потрібно за бабусею доглядати ;)))) І завтра-післязавтра я отримаю заповітний дозвіл! схрестимо пальчики

І в голові не вкладається, як встигнути все вивчити! Але і тут я вирішила розкласти все по поличках. Спочатку складу всі заліки, а вже потім візьмуся за іспити. Хоч якась система :))))

Всього то залишилося менше місяця... І скажу вам по секрету, чим ближче відліт, тим сильніше почуття страху змішане з цікавістю! :))))))