Арки та Долина Монументів виявилися двома найкрутішими, найяскравішими та найбільш пам'ятними місцями для нас в Америці. І як це зазвичай буває, саме на них у нас сів фотоапарат.)))))) Довелося фоткати на камеру 0.3 мегапікселя. Краще б не знімали зовсім))) Але про все по порядку. (Викладені фотки скачав в інеті, щоб просто уявляли собі, як воно виглядає)
На ранок після Скелястих гір продовжили подорож дорогою, що пролягає в Каньйоні річки Колорадо, прямо над течією. Потім виїхали на дорогу через пустелю (американська пустеля - читай наша напівпустеля, характеризується висловом "не густо, не пусто"). Тут було заборонено зупинятися через часті піщані бурі. Ми й не збиралися.) Ще хвилин 20 шляху і в'їжджаємо в Парк Арки. Навколо скелі та піски, все насиченого мідного кольору.
Полудень, сонце пече і стає зрозуміло, чому все навколо таке червоне. "Вміст заліза та міді надає бла-бла-бла.." скажуть вам - не вірте. З цим сонцем що завгодно буде червоним, навіть вафельний рушник або Майкл Джордан!!
Перший пункт - бродвей. Рівна долина довжиною 3 кілометри і шириною метрів 400, зі стрімкими скельними стінами по обидва боки висотою метрів по 300. На блакитному небі виглядає чумово, тому не випускаємо камери з рук. Навколо шниряють знеможені азіати і нам на заздрість фоткають крутими зарядженими фотиками)) З долини вид ще крутіший. Небо ділиться на 3 рівні частини. Дві багряні і одна насичено блакитна. Довго стояти з задертою головою не виходить, тому після 20-хвилинного лазіння по найближчих околицях йдемо в машину.
Розповідати про парк і намагатися описати - даремно витрачати час. Просто зазначу - тут близько 2000 арок природного походження. З них пара десятків - величезні і круті. Треба тільки сказати, що ви зобов'язані тут зробити як мінімум одну річ - пройти пішки до Delicate arch. Вона знаходиться на плоскому плато на вершині гори. Видна звідусіль, але це зовсім не те, ніж коли ви дивитеся з неї на все навколо. Йти, правда, кілометри 4 в гору. Буде дуже погано. Обіцяю)
Вмираючі люди, що лежать під 20-сантиметровими кущами, будуть просити води. Ноги будуть магічно перетворюватися на вату. Солодкі голоси в голові і ззаду будуть просити повернути назад. Не слухайте і йдіть! Співайте про себе пісні Малініна, грайте в умі самі з собою в шахи, уявіть себе Брюсом Віллісом, що рятує планету - загалом зробіть що завгодно, але дійдіть. Воно настільки варте того, що навіть уявити складно. Недарма ця арка стала символом Юти - якби щось інше, я б образився)
Прямо біля Арки - урвище глибиною в кілометр. Весь парк як на долоні. Можна посидіти в безпеці, якщо ви не любите екстрим, а можна пару разів пройти по кромочці і постояти на одній нозі для фотки - вирішуйте самі. Але залізти - треба і все тут.
Також в числі особливо видатних місць треба відзначити Double Arch, Landscape arch в Devil's Garden і Balanced Rock. Тільки на це піде годин 7-8 при нормальному темпі, тому що тут на все можна залізти, всюди просунутися, а раз можна, то арка за аркою, гірка за гіркою - і немає у вас вже пари-трійки годин, які ви розраховували витратити на щільний обід).
Так чи інакше, з численними зітханнями і захватами покидаємо парк близько 4-ї - адже сьогодні ще треба встигнути на захід сонця в Долину монументів!!! Очікуємо побачити ще одні скелі, нічого особливого, просто шматки каменю, що стирчать з-під землі.
Ага. Зараз.
На під'їзді до Долини у всіх відвисає щелепа. ТАКОГО не очікував побачити ніхто. Думаю, це най-най-най-найкрутіше, що я бачив у США. Може бути це тому, що ми потрапили в неї на захід сонця і сутінки, не знаю. Але якщо мені скажуть, що десь є інший світ - я знаю, де його шукати. Величезні таємничі силуети з'являються на горизонті, змінюючи обриси залежно від поворотів дороги. Вони навколо. Немає нічого позаду і нічого попереду, крім них. Темно-синє небо розмиває чіткі межі і ти починаєш розуміти, чому індіанці вважали, що саме в цій країні живуть духи. Повна нічна тиша лежить тут ще до настання самої ночі. Небо - величезний купол.
З одного боку вже з'являються зірки, тоді як з іншого - жовті, червоні і бордові спалахи. Між ними - синьо-темне тремтяче щось. Відчуваємо, що стрімко темніє, зупиняємося і жадібно починаємо вдивлятися, намагаючись майже що з'їсти те, що бачимо, очима. Ніколи в житті так не хотів, щоб сонце затрималося. Майже не розмовляємо. Просто витріщаємося. Однак, світло невідворотно йде і все це занурюється в первісний, початковий стан. Ледве міркуючи, сідаємо в машину.
Уууууу.... Навіть зараз згадувати - захоплює дух.
І якщо мені скажуть вибрати одне місце, куди з'їздити ще раз в Америці - це буде Долина монументів. І крапка.
P.S. У нас не вистачило часу, але наступного разу обов'язково відвідали б Canyonlands, а саме Island In The Sky, а також (хотіли, але погода підвела) Antelope Canyon - якщо буде сонячно. Це каньйон з мегакрутопадаючим сонячним світлом. Цінуйте фотки в гуглі, загалом)
