Це був чудовий день! Хоча, коли ти живеш у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія, кожен день просто чудовий. Прогулюючись уздовж узбережжя Тихого океану від Santa Monica до Venice Beach, я думала про те, який же він величезний і прекрасний, цей океан; який глибокий, таємничий і холодний. І душа моя співала просто від можливості бути з ним поруч, вдихати його пари і дарувати йому свою любов. Я йшла, ступаючи по холодних хвилях, а поруч зі мною йшло щастя...

На годиннику було вже близько п'ятої вечора, спека пішла, дув приємний вітерець. А може, це було дихання гігантських китів, що борознять води океану далеко на горизонті. Я вийшла на пішохідну доріжку, поруч проносилися усміхнені велосипедисти на колісних спорудах усіх мислимих і немислимих конструкцій. Навколо панувала атмосфера передчуття до біса приємного вечора. У повітрі пахло святом і безтурботністю, як зазвичай пахне в усіх курортних містах влітку. Моя доріжка плавно переросла у вулицю сувенірів і магазинчиків. Чого тут тільки не було! Я не переставала дивуватися, наскільки жителі LA винахідливі і кмітливі в плані способів заробляння грошей. Дівчина з України продавала свої картини, чорношкірий хлопець виліпив з піску великого динозавра і просив у туристів гроші за можливість сфотографуватися з ним, дядечко азіатської зовнішності пропонував за 10$ написати моє ім'я на рисинці. Хтось навіть притягнув туди рояль, щоб люди могли насолодитися музикою великого інструменту у виконанні місцевого віртуоза, зрозуміло, поділившись з ним парою доларів.

Порівнявшись з пірсом, я звернула назад до океану. Це був головний пірс пляжу Venice Beach, улюблене місце рибалок і романтиків. Він вдався в океан на 150 метрів, і якщо дійти до кінця і не дивитися назад, то здавалося, що ти вже у відкритому океані насолоджуєшся свободою і тишею. Я любила дивитися звідси на серферів, які пістрявили своїми кольористими плавками, осідлавши горбаті хвилі.

Сонце вже підбиралося до горизонту. Тому саме час було повертатися назад, мене ще чекала півторагодинна поїздка на автобусі додому. Я пішла не поспішаючи по пляжу, щоб ще раз насолодитися вечірнім океаном. Здалеку до мене почав доноситися дивний шум невизначеного походження. Я не звернула на нього особливої уваги, але він почав посилюватися в міру того, як я йшла. І ось я побачила нарешті джерело цього шуму – великий натовп людей прямо на пляжі. Що це – війна, бійка, революція? Підходячи все ближче, я розібрала, що це був зовсім не шум, а музика. Музика сотні барабанів, там-тамів, бубнів і безлічі інших інструментів, що відбивають один ритм. І ось тоді я зрозуміла, що додому потраплю нескоро...

Ноги самі принесли мене до цього натовпу. Я підходила все ближче і ближче і відчувала, як трясеться земля під ногами в такт музиці. Танцюють... Переді мною замигтіли обличчя, всі радісні і щасливі. Я побачила людей з величезними барабанами, з барабанами поменше, з бубнами, трикутниками та іншими пристосуваннями, з яких можна було видобувати всілякі звуки. Всі вони сиділи по колу, віддаючись музиці, а в центрі танцювали божевільні люди. Божевільні, звичайно, не в прямому сенсі слова. Але настільки щасливі, безтурботні і безбашенні, що спостерігач, який проходив повз, цілком міг прийняти їх за божевільних. Це було справжнє свято життя, і ніхто на ньому не був зайвим. Я не могла довго стояти і просто дивитися на все це. Мені пристрасно хотілося танцювати, ноги самі принесли мене в центр кола. І все! З цієї хвилини свідомість моя відключилася, і я повністю віддалася владі танцю. У мене немов вселився прекрасний і могутній Танцювальний Бог, змушуючи мене пурхати, підстрибувати, кружляти... Мої ноги витворяли хитромудрі па, руки здіймалися до неба, плуталися у волоссі... Перед очима мигтіли обличчя, посмішки, намиста і браслети, барабани, фотоапарати. Музика добиралася до самих потаємних куточків душі і перевертала там все догори дном, наводячи прекрасний безлад і створюючи божественний хаос. Коли сонце торкнулося горизонту, це дійство набуло певної магічно-чаклунської окраси. Небо осяялося яскраво-червоним світлом, а по землі поповзли тіні. Ніч готувалася вступити у свої володіння і поглинути все навколо. Але свято навіть не думало припинятися, сотні босих ніг продовжували відтанцьовувати вже на холодному піску. Кілька людей запалюють смолоскипи, вогонь здіймається над головами людей. Таке відчуття, що я присутня на шаманському стародавньому обряді.

Від безперервних танців мені стає жарко, і я біжу скупатися в холодних водах океану. Величезна хвиля накриває мене, її крижана волога дарує мені нові сили, і я біжу назад у коло швидше витрачати їх. Я забула тоді про все на світі: про автобус, який не ходить після десятої, про те, що завтра рано вставати, про те, що друзі чекають мене вдома і хвилюються. Але все це було не важливо, адже я була по-справжньому щаслива тоді.

Пізніше я дізналася, що подія ця носить назву Drum Circle і відбувається щосуботи на Venice Beach вже аж 40 років поспіль! Воно ніким не організоване, люди з барабанами просто приходять і влаштовують свято собі і оточуючим. І я вдячна долі за те, що мені довелося стати частиною цього свята.

Коли стало зовсім темно, люди розпалили кілька багать, і ми танцювали вже навколо них. Так і хотілося, щоб це тривало всю ніч! Але, на жаль, все найкраще закінчується раніше, ніж ти встигаєш ним вдосталь насолодитися. У шумі бою барабанів почулося виття поліцейських сирен. Кілька машин з мигалками заїхали прямо на пляж. Виявляється, так завершується Drum Circle щотижня, адже люди просто не в силах зупинитися і розійтися самі. Ось і я, роздратована настільки несподіваним завершенням свята, побрела вздовж берега в бік автобусної зупинки. Серце моє ще не встигло заспокоїтися, і я слухала його сильні швидкі удари, як бій барабанів кілька хвилин тому. Незабаром я буду вже вдома, в затишній квартирці разом зі своїми друзями. Мене чекає гаряча вечеря і теплі дружні розмови перед сном. Але ці чудові моменти сьогоднішнього дня ще довго не покинуть мою голову. І, що я знаю точно, сьогодні я засну щасливою...