В одну мить ми опинилися на даху автобуса і рушили, розважаючись молодим гідом з акцентом. Першою зупинкою, де ми вирішуємо вийти - Battery Park. Монумент, нібито витягнутий з-під уламків близнюків, ніби кричить: "невже ви не бачите, що ці пробоїни в мені зробили спеціально??". Тобто, як ви розумієте, особливого враження ця куля на мене не справила. А ось Castle Clinton нам припав до смаку: такий старовинний і кіношний.. А Кіря все бігав навколо нього і кричав, що він тут у якійсь грі часто бував, і нібито все точно так само як там, і що він відчуває ніби тут не вперше, ну і теде, я трохи йому позаздрила і відійшла потупити до причалу. Одразу ж впізнала вдалині самотній силует найзнаменитішої американки, бідолаха зовсім одна все життя там стоїть. Я з дитинства її сприймаю як живу, напевно це від того що я люблю "Мисливців за привидами-1,2".. Було тихо і весь цей приголомшливий день з цим безсоромно-крутим містом накривав червоний захід сонця з палаючим величезним світилом, що рветься скоріше зануритися у воду. Стало помітно темніти і ми плетемося назад до нашої зупинки. Сідаємо на якусь вечірню екскурсію.

Empire привабливо світиться спокусливими кольорами, але чомусь ми вирішуємо відкласти все на завтра (дурники звичайно, вид на це нічне неподобство з висоти вартий багато чого!). Трохи покружлявши центром, пересідаємо на екскурсію до Брукліна. Блін ну і знущання ж це! Я звичайно люблю круті атракціони.. Але їзда через Манхеттенський міст на верхотурі автобуса без даху, у якого замість стіни тонка залізна палиця, коли легкий поворот голови праворуч і зісковзування очей вниз позбавляють будь-якої мужності (бо там височенна прірва) а пронизливий наскрізь колючий крижаний вітер виціджує з очей сльози... уф.. це зашибісь як круто! =) Та й по всій дорозі по мосту всі реально думають що знаходяться на атракціоні в парку, тому що верещать ВСІ. (а я всю дорогу ще й знімаю відос, вчепившись у камеру навіть зубами). (Порада: не гребуйте одягати на себе в цій поїздці все що можна, я була в толстовці, двох hoodie, шапці, і все одно холодно) Як би "на солодке" в екскурсію входила зупинка на березі і загальне милування і фотання блискучого Манхеттена очима заздрісних бруклінців. Я, купивши незадовго наворочену камеру, довго туплю над тим які ж треба зробити налаштування щоб нестидно було потім показувати, але так ні фіга не розумію, фотаю повну хрень (тітонька з маленькою мильницею в цей час фігачить листівку за листівкою!). Дорога назад, всупереч очікуванням, не стала менш страшною, а навпаки, виявилася навіть довшою!

Ми ще трохи покружляли центром і, неабияк вимотавшись від бурі вражень, пришвартовуємося в Port Authority. Трохи опишу наш невибагливий "побут" в ці дні. Як ви вже здогадалися, притулком (місце де сплять, вмиваються, чистять зуби коли прокидаються, причепурюються, справляють великі і маленькі потреби) став Port Authority. Ми одразу ж умовилися називати його "дім". Та й вокзалом його назвати у мене язик не повертається. в ньому не тільки стерильно чисто і красиво, там затишно! Так, немає м'якого ліжечка і душу, але є крісла (правда не завжди вільні) в невеликому залі очікування і плече коханої людини. Першу ніч ми спали по черзі (самі розумієте що скільки б вас не було, залишайте на чергуванні як мінімум двох, трохи пізніше я розповім чому). Важко. Та ще кілька разів за ніч із залу виганяли всіх без винятку для ретельнішого прибирання-дезінфекції (милися не тільки підлоги, повністю витиралися сидіння і все інше!). Стан був такий що краще валятися в бруді, але не вставати кожен раз при цих прибираннях. Так ми відмучилися першу ніч.