Перша і найважча проблема була вирішена – батьки дали свою згоду, благословення і гроші) Залишалося всього «нічого»: зібрати всі необхідні документи, зробити закордонний паспорт, знайти роботу, пройти співбесіду з консулом, закрити сесію, зібрати речі і вирушити в дорогу. Але якось по життю я вже звикла, що нічого мені так легко не дається... Найжахливіше було те, що я довго не могла отримати паспорт, тому що саме на той момент у них було дуже багато роботи... всім людям раптом приспичило поміняти собі посвідчення на нові. Стоячи в ЦОПі і чуючи, як усім кажуть, що паспорти вони отримають мінімум як через 7 місяців і зробити нічого вже не можна, я подумки прощалася зі своєю мрією... оскільки був лютий і паспорт я безнадійно чекала на той момент вже як 3 місяці... і за ці 3 місяці я бігала по різних закладах, збирала різні довідки, щоб мені прискорили видачу паспорта, дзвонила в Міністерство, навіть писала якомусь міністру, але все було марно... а врешті-решт все вирішилося само собою... паспорт я якимось дивом отримала в кінці лютого і була на сьомому небі від щастя!

Паспорт я отримала і потрібно було готуватися до співбесіди. А тим часом до мене прийшла позитивна відповідь від одного роботодавця. Ось, до речі, хочу написати про те, як відчайдушно я намагалася знайти роботу в інтернеті. Насправді це виявилося не так легко, як я собі уявляла... Почала я шукати роботу на початку листопада... сиділа безсонними ночами і строчила листи в різні готелі, парки розваг, ресторани... заповнила я, напевно, штук 100 applications, послала штук 400 заявок на роботу і ще писала особисто менеджерам про те, як сильно я хочу працювати саме у них) Найкращий сайт з пошуку роботи це - jobs for J1... Все легко і просто - заповнив анкету і посилай всім підряд. І краще б я зупинилася на цьому сайті, але подавши заявки на всі вільні вакансії, я вирішила, що потрібно шукати що-небудь ще... в результаті я думала, що збожеволію! Деякі компанії роблять такі нудні анкети, що мізки починають кипіти вже на питанні так 6, а там їх буває під 50) Я навіть в Disney Land писала, но там мені мило відмовили... А тим часом мені почали приходити і інші відмови в роботі... Загалом я вже майже зневірилася, як раптом мені написав один хлопець в контакті... він запитав мене чи збираюся я їхати в цьому році в Америку на роботу до Анжело...??? Звичайно ж у мене виникла купа питань... звідки він знає мене, що я їду в Америку... та й хто цей Анжело врешті-решт??? Виявилося, що цей хлопець, Рустам, працював влітку у цього Анжело і той побачив моє резюме і вирішив взяти мене на роботу. Потім Анжело написав про це Рустаму, який в свою чергу вирішив подивитися на свою землячку, якій, можливо, належало працювати у його роботодавця) Очманіти! Ось тільки цей Анжело мені все ніяк не писав і я вже починала нервувати, що він міг і передумати... але все склалося добре і буквально через тиждень мені прийшла пропозиція влаштуватися на роботу від цього ось Анжело Монета... Робота мене, в принципі, влаштовувала... Італійський ресторанчик в маленькому містечку Lake city, штат Colorado. Проживання включено, харчування безкоштовне, 40 годин на тиждень, 8 $ на годину – не робота, а рай! Одне було погано – незважаючи на моє прохання, він не захотів брати на роботу ще й мою подругу Асель... Та й мій координатор говорила, що хтось не дуже добре відгукувався про цього роботодавця... І почалася у мене головний біль: з одного боку я жахливо хотіла поїхати одна, перевірити себе на стійкість і рішучість... а з іншого боку не могла кинути Асель, та й батьки були категорично проти того, щоб я їхала одна... Загалом, тоді я вирішила, що нехай буде, що буде... але від роботи в Колорадо мені все-таки довелося відмовитися...