Ранок. Прокинулася. Провела дівчат. Сумно. Я тепер знову одна. Знову почав долати цей безглуздий страх. Нічого, заспокоїлася, лягла спати далі.
Прокинулася. Треба було вирішувати, що робити з житлом у місті, де я збиралася працювати, тому що каучсерферів у тій місцевості я не знайшла поки що. Вони всі не відповідають, а з постійним житлом я ще не визначилася. І ще так само треба було купити американську сімку. Чому хочу саме сімку, а не найелементарніший телефон із вбудованою сімкою - тому що хочу користуватися мобільним інетом, а найпростіший телефон не потягне мобільний інтернет.
Сказала про свої проблеми, а точніше плани на день, Грегу. Він мене мало не за руку відвів у магазин, допоміг купити сімку. Я, блін, тільки як собачка за ним ходила. Ні, мене це не влаштовує, хочу практикувати свою англійську, а не бігати з ним і кивати головою, зрідка вставляючи окремі фрази та слова.
Поки ходили за сімкою, Грег зустрів свого знайомого на вулиці. Поки вони базікали - я щось нічого не зрозуміла) Правда, сильно вникати не старалася в їхню розмову - якось було байдуже на все.
Ввечері Грегорі збирався їхати на хокей, він дуже його любить. Мені він вручив карту, показав, де можна погуляти, недалеко від того місця, де він буде на хокеї (а там і Бруклінський міст неподалік, ага)). Все показав-розповів, як до туди доїхати на метро (він сам збирався на велосипеді туди їхати).
Але як і очікувалося - я все одно заблукала) Сіла не на ту станцію, не могла зрозуміти, куди мені потрібно доїхати і взагалі жах))) Запитала в однієї милої жінки, як мені дістатися, все зрозуміла і навіть доїхала без пригод)
Вийшла з метро, пішла шукати міст. Чесно кажучи, сильно не старалася знайти) Просто гуляла вулицями і насолоджувалася. Навіть якось і не віриться, що я в Нью-Йорку. Але час минав, і я вже мала скоро зустрітися з Грегом. Але так загулялася, що забула вже про цей міст) Зателефонувала Грегу, пояснила, де знаходжуся, він сказав, що скоро буде) Приїхав на велосипеді, відвів мене все-таки на міст. Шкода, вже стемніло, а на мій фотик фотки в темряві виходять не дуже круті... Але байдуже, все одно пофоткала види з Бруклінського мосту і пішли ми з Грегорі назад.
Вдома Грег став мені допомагати знайти житло на Лонг-Айленді, а точніше став сам копатися в інеті і обдзвонювати людей. Ох вже ці добрі люди в Америці)))
І нарешті прийшла хоч одна відповідь від каучсерфера з Лонг-Айленда! Один хлопець із містечка Стоні-Брук, яке знаходиться не так далеко від Сміттауна, де мені доведеться працювати, готовий мене прийняти на перші пару днів!!)) ЮЮЮХХХУУУУ, мені є де жити перший час)))) А то в тій глушині немає ніяких хостелів навіть на перший час, тільки готелі за мінімум 80$/ніч. Я не готова такі гроші викладати за житло, хоча якби мені не написав цей хлопець із Лонг-Айленда - довелося б все одно викладати.
Лягла спати. Завтра вранці треба буде їхати відразу на роботу з валізою, а після роботи поїхати до кауча. Ех, доїхати б нормально до роботи, не заблукати і не запізнитися. Завтра чекає важкий день.
