Вчора ми дуже сподівалися отримати вихідний у готелі. Після всіх тих check out-ів заселилися нові гості, а їм не завжди буває потрібен service після першої ночі, все і так чисто. Однак, Крістіна закінчила з нами як завжди: «Tomorrow at 10».
Напередодні я не спала до 5 ранку, писала. Так захопилася, що час непомітно минув. Люблю, коли нікого немає, ніхто не відволікає, ніч для мене найкращий час для активної мозкової роботи. Та й інтернет у рази кращий. Переписувалася з сестрою, слухала музику – мріяла. Хотілося піти на океан, напевно, і пішла б, якби не так сильно хотілося спати, і з ранку не на роботу. І ще пішла б дивитися схід сонця, якби він був тут близько 4-ї. Не дочекалася.
На подив легко встала! О 9:30 до нас зайшли дівчата, перевірити, чи не спимо ми, вони знали, що нам теж на роботу до 10. Встали, поснідали, каша з молоком, бекон – вдома не завжди так їм вранці! Це у нас вже в порядку речей, як і взаємозамінність. Якщо хтось встав раніше – робить сніданок, інший миє посуд.
Не вдалося і звільнитися раніше з готелю. Начебто роботи багато менше, ніж вчора, але й працювали ми багато повільніше. Навіть перед Крістіною було незручно, ми тільки отримали зарплату, і вже ніяк не можемо зібрати сили докупи.
Вчорашній суп з фрикадельками став за ніч набагато смачнішим. Пообідали добре, особисто я ніколи не втрачаю можливість поїсти! Відразу захотілося спати, але втрачати сонячні години бажання не було. Пішли на пляж, дівчата купалися, а я спала, тільки дуже неспокійно. Здавалося, що я горю, що купальник падає... Годину-півтори провели на березі, і мені знову потрібно на роботу. Таке дивне відчуття, ти йдеш з пляжу, в купальнику, спека, літо, відпочинок... Приходиш, переодягаєшся в чорний закритий одяг, сідаєш на велик і за 15 хвилин будь готовий обслуговувати відвідувачів! Мій ресторан ніяк не асоціюється з курортним містом, там тихо, спокійно – все чин чин, на рівні.
Кілька днів тому я ризикнула перемкнути швидкість на велосипеді. Чому ризикнула? Він дуже старенький, місцями вкритий іржею, здається, натисну кнопочку – педалі відваляться. Боялася, не пробувала. А потім зрозуміла, що мені потрібно їхати швидше, колеса кручу майже вхолосту. І ризикнула, результат сподобався. Сьогодні дорога була майже порожньою, незважаючи на те, що вулиця центральна (після дня Незалежності відпочиваючі звалили назад на роботу). Їхала швидко, з вітерцем, доїхала за 13-15 хвилин. Отримала задоволення від дороги!
Сьогодні я знову була одна з basser-ів. Не знаю, де зараз Майк. Другий понеділок він не виходить. За розкладом я зрозуміла, що всі наступні зміни у нього вже будуть на новій посаді – його підвищують до офіціанта. В принципі, заслужено.
На жаль, відвідувачів було мало. Джерет пішов через годину, так і не обслуживши жодного столу. Ще через півгодини пішла Ліса. Залишилися Тім, Боб і я. У них було по два столи. Бобу була особливо потрібна моя допомога, та не те, щоб моя. Взагалі допомога. Багато випало роботи. Тім не так був завантажений, та й взагалі він простіший. Побачив мої засмучені очі, сказав relax. А я дуже-дуже старалася робити все правильно! Роботу свою я знаю начебто добре, але не завжди розумію такі деталі як, коли потрібно прибирати тарілки зі столу, доїли відвідувачі чи ще ні. Багато дрібниць, наприклад, чи варто залишати порожні тарілки на столі з-під хліба? Взагалі що варто залишати, що ні. Правил як таких не існує. Як мені сказав потім Тім: «все, що ти можеш робити – це дивитися, спостерігати і чекати невербальних знаків». Самі офіціанти якось тактовно обігрують всі ситуації. Тут взагалі бути офіціантом – особлива наука. Вони можуть стояти біля столика по півгодини, жартувати, розповідати про себе, слухати гостей, давати поради. Загалом – спілкуватися. У нас-то зовсім навпаки!!!! А моє скромне ледь чутне «Is it done?», «can I take it» настільки не вписується в атмосферу, що, як мені здається, навіть псує рівень обслуговування. Та ще й коли люди починають відповідати, жартувати – тут піди зрозумій що вони сказали, не кажучи вже про відповідну репліку!
Ось такі думки мене не залишали. Я бачу, що я потрібна, але Боб навіть не хоче просити мене про щось. Відчувала себе тим, кого краще навіть ні про що не просити, швидше самому зробити. Сама багато разів потрапляла в такі ситуації, тільки з іншого боку, уявляю, що він про мене думає! Ех..
Насправді, я дуже багато заморочуюсь. Не все в житті дається легко, а тим більше американською (саме такою) мовою. Але для цього я тут і знаходжусь! Хочеться старатися і рости! Тим більше стимул є – мої косяки не відбилися на чайових, я отримала 27$ від Боба і Тіма.
Сьогодні попросила у Ендрю вихідні на 29, 30 липня! Така система: пишеш крейдою на дошці ім'я, і дати off. Коли шеф буде складати розклад – врахує!
Життя моє прекрасне тут. Сиджу на веранді, в трусах і футболці, пізній вечір, тепло, повз їздять машини і проходять запізнілі туристи. Повітря вологе і тепле – Казка!
