Сьогодні вдруге вже їздив насолоджуватися світанком над Атлантикою. Передчуття цієї дії приносить не менше задоволення, ніж сам схід. Ледь спалахнуть небеса над океаном, повітря заряджається енергією, чути тріумфальні крики чайок, що посилають сигнали узбережжю готуватися до пробудження. Але водна межа лише ліниво потягується і ховає голову під ковдру з каміння та піску. Самотньо плавають качки, роблячи глибокі пірнання в пошуках їжі, ці дайвери йдуть під воду, і ти разом з ними затримуєш подих. Приємно накочуються хвилі, залишаючи у вухах дзвін і насолоду від плескоту води. Перші люди-жайворонки вирушають на пробіжку. Чоловік у роках вигулює задоволеного пса, вітається з тобою і бажає гарного дня, в цей же час його чотириногий друг лиже тобі руку, а іншою ти встигаєш почухати його за вухом. Ти відчуваєш, як це зарядило тебе енергією на весь день, простих слів від незнайомця з собачкою та атмосфери цілком достатньо. І ось нарешті з'явився обід рудого світила, головне не пропустити ці тридцять секунд тріумфального виходу з-за лаштунків місцевої зірки. Це коштуватиме тобі обпаленої сітківки, може навіть зіпсованого зору на кілька днів, але воно того справді варте. Повністю випливши, вже жовте коло не залишає шансу ночі, змушуючи її капітулювати...