Спочатку ми з хлопцями збиралися вирушити в невелике курортне містечко Beach Haven. І хоча працювати ми мали саме там, у Beach Haven є одна велика проблема: там немає житла для оренди для студентів. Тому, за порадою моїх нових знайомих по листуванню, ми вирушили в Атлантик-Сіті – найвідоміший прибережний курорт і центр розваг.
Квитки до АС ми купили в Port Authority Bus Terminal, у автобусної компанії Greyhound. Проїзд обійшовся кожному в 25$, причому після прибуття ви можете отримати чек у казино (знову ж таки, якщо вам є 21 рік). Автобуси Greyhound дуже зручні, а сама дорога склала близько 2-х годин.
Атлантик-Сіті
Житло
В Атлантик-Сіті нам терміново потрібно було знайти житло. Завдяки моєму новому знайомому, Марселю, який ще до нашого приїзду допоміг знайти нам будинок за п'ять хвилин ходьби від океану, ми змогли влаштуватися дуже швидко.
Спочатку район здався мені далеко не спокійним, але, правду кажучи, вже через день я почала дивитися на це зовсім іншими очима. Найголовніший бонус для мене – це океан. І хоча нам вдалося скупатися тільки через пару днів, це все одно окупило всі дні очікування в 30-градусну спеку.
Ми знімаємо кімнату в триповерховому будинку, на першому поверсі якого розташовується піцерія Tony Boloney's, з якої завжди доноситься запах свіжого тіста. З нами в будинку живуть ще дві дівчини з Румунії і хлопець зі Словаччини, який, здається, працює цілодобово. Єдина проблема - це черга у ванну, яка збирається вранці та ввечері.
Instagram: 1. Пірс. 3. Авеню навпроти нашого будинку. 4. Чарівний вид після припливу.
Робота
Студенти J1 розуміють, що ключовий момент цієї поїздки - знайти роботу, яка дозволить отримувати непогані гроші і встигати відпочити. Оскільки ми не поїхали в Beach Haven, нам довелося дзвонити спонсору і пояснювати нашу ситуацію. Нам дали щось на кшталт відстрочки на пошуки роботи. І ось тут починається найцікавіше. Нову роботу на початку липня виявилося знайти не просто важко, а майже нереально. Ми ходили по великих готелях і казино, по кафе і ресторанах, по магазинах, музеях і навіть автозаправках.
Найчастіше ми чули одну і ту ж фразу: "I'm not sure if we're hiring now, but you can apply online". Серйозно, я ненавиділа всі ці applications, в яких майже завжди основним пунктом є досвід роботи в американського роботодавця. Іноді нам відразу давали зрозуміти, що наш application викинуть у сміттєвий ящик після того, як ми його заповнимо і закриємо за собою двері.
Крім того, для того, щоб мати можливість легально працювати на території країни, студентам J1, як і громадянам США, потрібно обов'язково отримати social security number, тобто номер соціального страхування. Через те, що ми трохи зволікали з його отриманням (а отримати його можна було тільки в офісі за містом), нам відмовляли на півслові при спробі влаштування на роботу.
- кінець сумної частини -
На замітку:
Порада #1
Завжди розмовляйте з менеджером. (Менеджер - це саме та людина, яка може взяти вас на роботу, тому дізнаватися про вільні позиції варто тільки у нього).
Порада #2
Заповнюйте applications, але не сподівайтеся тільки на цей спосіб.
(Єдиний application, за яким ми отримали відповідь, дійсно в кінцевому рахунку допоміг нам знайти другу роботу. Але ми заповнили сотню таких анкет).
Порада #3
Налагоджуйте контакти!
(Знайомтеся, спілкуйтеся і не соромтеся просити допомоги. Мені ще ніколи раніше не доводилося зустрічати так багато доброзичливих людей, які щиро намагаються допомогти і переживають за тебе. Ніякого 'Дякую' у світі не вистачить, щоб передати мою вдячність таким хлопцям).
To be continued...
(Стежте за оновленнями в instagram: vicstepanchuk)
