Третій день нашого перебування в Captain Cook Inn. Вероніка трохи краще, я ж прийняла рішення рушити в центр Анкориджа, цікаво все-таки. Вероніка киває на знак схвалення, я підхоплюю сумку і йду вниз. Спробувала знайти будь-яку інформацію про громадський транспорт Анкориджа в інтернеті - порожньо. Взагалі нуль. Махнула рукою, мовляв, хто-небудь та підкаже, що вже там.
У холі-кухні нашої готельки сидять дві жінки. Я запитую у них, як дістатися до центру Анкориджа. Таке відчуття, що не знає ніхто. Одна з жінок дістає карту, показує, де знаходимося ми, а де центр. Не так вже й далеко. Той самий менеджер каже, що він їздить у центр на велосипеді. Пішки займе хвилин 40, каже він. Але на вулиці досить прохолодно, так що я все ж сподівалася на автобус. Робити нічого, я прямую до зупинки, що недалеко від нашого готелю. Хвилин 10 подивившись на знаки, було вирішено, на який автобус сідати. Я подумала: "Була не була, у разі чого поговорю з водієм або іншими пасажирами, з'ясую, що та як". Моя здогадка, втім, була вірна і я вийшла в центрі Анкориджа.
Першим враженням було, що місто просто застрягло десь у 70-х. Багато приземкуватих будівель, трохи старомодні вивіски. Втім, виглядає досить привабливо.
Другим моїм здивуванням була величезна кількість неформальної молоді в центральному сквері. Всі яскраві, цікаві, сміються, на скейтах ганяють. Було цікаво за ними трохи поспостерігати.
Несподівано виявила себе такою, що стоїть перед RadioShack'ом. Вирішила зайти і купити собі найдешевший prepaid-телефон, як я робила в Піттсбурзі. Зайшла, купила собі слайдер-Motorola, яких не бачила в обігу років так 7. Покупкою залишилася задоволена.
На вулиці похолодало, так що не було особливо приємно гуляти. До того ж був Memorial Day, автобуси закінчували функціонування раніше, ніж зазвичай. Пішла до зупинки, подивилася розклад. Відмінно, якраз встигаю на останній автобус. До нього залишалося щось близько 20 хвилин, які я вирішила провести там же на зупинці. Всі лавки були зайняті, так що я просто стояла біля стінки. Нічого, постою. Неподалік біля стінки стає чоловік, не дуже охайного вигляду. Я не звернула особливої уваги, поки до нього не почали підходити люди з інтервалом хвилин п'ять-десять. Я скосила очі в його бік і просто оніміла - у чоловіка в руках був пакет трави розміром з буханець хліба. І стояв він прямо під камерою відеоспостереження і не особливо ховаючись, продавав траву. Його, так би мовити, клієнти теж виглядали не особливо охайними і такими, що викликають довіру. У деяких із задніх кишень виднілися ножі. Моя спина вкрилася холодним потом, я відійшла до іншого кінця зупинки. Автобус дико запізнювався, на той момент минуло вже хвилин 40, як я прийшла на зупинку. Я почала замерзати і в моїй голові промайнула думка - доведеться йти пішки. Але все ж вирішила почекати ще хвилин 10. На щастя, з-за рогу випірнув потрібний мені автобус, я стрибнула в нього і поїхала в Captain Cook. Зайшовши в кімнату, я повалилася на ліжко і промимрила: "Та ну нафіг цей центр Анкориджа!"
SOME TIPS!
Не залишайтеся без зв'язку і все-таки, по можливості не варто потрапляти в ситуації, схожі на описану, коли незрозуміло, що робити, коли все вирішиться і що буде. Все-таки по незнайомих містах краще гуляти з кимось, особливо прекрасним слабким дівчатам :)
Обов'язково перевіряйте погоду і беріть з собою одяг, відповідний території, сезону і іншому. Я схалтурила з Denali, навіть куртку не взяла з собою. Змерзла тоді добряче, особливо в кінці сезону, коли вранці температура опускалася до -2-3.
