"Знову черговий ранок, робота"... з такими думками я вставала більшість зі своїх робочих днів. Відкривши очі, я зазвичай помічала милу записочку від Наташеньки. Наташа жила разом зі мною. Вона дуже любила писати милі записочки різного змісту. Одна з них, наприклад: "доброго ранку, не хотіла будити, я внизу сиджу в інтернеті, якщо що спускайся :*"

Любила прокидатися і бачити послання від неї. Одразу був приплив сил і енергії. Переодягнувшись у робочий одяг, я обмазувала своє тіло тонною крему, оскільки пекло сонце і я боялася обгоріти.

Після, взявши всі необхідні речі, я бігла до 7eleven або данкін донатс, щоб взяти каву. Йти було недалеко, я вмикала музику і йшла занурена у свої думки за гарячою бадьорою кавою (іноді за холодною).

"Колись це закінчиться, я знову опинюся вдома, занурена у свої турботи... як це виїхати?... Так, треба викинути це з голови"

Останні місяці я боролася з тим, щоб про це не думати.

Я так звикла до того, що перед роботою я забігаю до Айки з Машею і запитую, чи прокинулися вони і чи підуть зі мною за кавою, любила обійняти їх вранці, адже вони стали для мене такими рідними. Вони працювали разом зі мною і жили поруч. Любила помріяти з ними вранці про те, щоб потрапити працювати на улюблену водну гірку, щоб можна було обливати себе водою і періодично ховатися від сонця, чого не можна було на сухих гірках. А ввечері любила мріяти з ними, будувати плани, гуляти...

Любила побачити посмішку Наташі вранці і разом дивитися на те, як черга біля парку зібралася ще до відкриття...

Любила дивитися, як хлопці, які працювали з нами, спускалися, готові до важкого робочого дня. Ці люди стали для мене близькими. Щоранку сотні разів я чула "good morning!" або "доброго ранку", які вимовлялися з посмішкою.

Вранці ми заходили в парк і чекали, коли менеджер розподілить нас по гірках, в цей час я і Наташа трималися за руки, даючи зрозуміти, що ми хочемо працювати разом. Я з Наташею стали як дві сестри, ми були навіть схожі і незнайомі люди часто нас запитували, чи не сестри ми. Майже все літо ми пропрацювали разом на одній і тій самій гірці. Нас ставили туди майже завжди, тому що ми виконували роботу дуже добре :)

Звичайно було не без пригод... щось завжди траплялося...

Кожен робочий день здавався нескінченним. З кожним днем я все більше втомлювалася від дітей, які задавали купу питань і постійно голосно кричали. Рятувало тільки спілкування з Наташею. Ми перегукувалися. Просто ми працювали на одній гірці, але одна людина нагорі гірки, а інша внизу. Кожну годину ми мінялися.

Перерва у нас була одна і всього 15 хв. Я бігла в свою кімнату або кімнату Машки і Айки. Відкривалися наші кімнати і без ключа. Ви запитаєте: "Як?" Просто відкривали вікно і відкривали двері з внутрішньої сторони))) ось так ми ходили в гості один до одного.

Робота закінчувалася о 6. Я з Наташенькою бігла відпочивати і насолоджуватися свободою, обговорювати, коли у нас вихідний і що ми будемо робити.

Вечорами ми або зустрічалися з нашими американськими друзями і весело проводили час, або просто веселилися разом... Я з посмішкою згадую той час, коли Дені і Нейт привозили смаколики і ми засідали у нас в кімнаті, розмовляли, вчили нові слова))) З часткою смутку згадую, як сідала в автобус після роботи, щоб доїхати до сусіднього міста, щоб зустрітися з дорогою людиною.

А наші посиденьки на кухні... Був чудовий час...

Хочу все повернути... Щоб проводити час з Наташенькою, бігати по 11 км з Айкою, душевно розмовляти з Машкою, веселитися з Майєю, спостерігати за тренуваннями Даменика.. можна вічно перераховувати.. адже так багато хороших людей я зустріла за це літо.

Ось моє звичайне життя там. У ньому вистачало всього: чудові друзі, робота, подорожі, хороша кімнатка... Все було так, ніби я змінила своє життя і тепер воно завжди буде таким...

Мені було добре, спокійно...

А потім настала ця жахлива остання тиждень серпня, яка порушила мій маленький світ... забрала все, що у мене було...