Я дуже довго збиралася написати цей пост. Емоції настільки переповнюють, в голові стільки інформації, що мені здається, цей пост буде одним з найбільших.

У страху очі великі, але руки роблять.

Але коли мої очі бояться, навіть я сама не можу змусити себе щось зробити...

Насправді, саме зараз на розповідь мене надихнула програма "Орел і Решка". Переглянула їхній випуск у Чикаго і зрозуміла, наскільки різним нам представилося це місто. У загальних рисах - однаково, але все ж ні.

Почнемо з того, що коли поїхала в Чикаго на 5 днів, у мене на карті було всього 300 доларів, тож я вільно почувалася як Жанна з передачі. Я знайшла кауча, неймовірного кауча. Кен виділив мені цілу кімнату, а не диванчик. Провів зі мною цілий день, показуючи пам'ятки міста, а також розповів усі "правила" Чикаго.

Які правила?

Скажу вам чесно, правила були саме для мене. Іншим каучам він цього не говорив.

Отже, це персональні вулиці, де можна ходити в сукнях/спідницях, у який час можна їздити на метро, в які кафе мені можна йти, в які ні, і багато всього іншого. Кен - справжній чоловік і кауч від бога, хто до нього поїде, буде абсолютно щасливий. Що ще класного в його квартирі? Це те, що він може одночасно поселити у себе 3-х "серферів", у нього додаткові 3 кімнати. Тож за цей час я познайомилася з Польщею, Німеччиною та Бразилією. Неймовірний досвід. І це не виходячи з дому.

Так ось, про що я...

У першу чергу я дуже хотіла побувати в Міленіум-парку і, як не дивно, побачити ті самі повітряні ворота (Cloud Gate). Вони неймовірного розміру, а через дзеркальну поверхню ти бачиш усю красу хмарочосів, що стоять навколо. Далі, знаменитий фонтан. Дві великі конструкції (з обличчями жителів Чикаго), які періодично роблять губами літеру "У" і штучно пускають водичку. Дана дія мене не сильно вразила, але все ж таки це незвично і досить цікаво. А особливо цікаво спостерігати за людьми, які очікують на це.

Піднявшись невеликими сходами, ви побачите кілька скульптур облич, пласких облич. На їхньому фоні світ ніби викривляється. Ось це я розумію, ось це задум майстра. Може, це не велике мистецтво, але заворожує.

Після парку ми добряче зголодніли, і Кен вирішив нас зводити в дуже гарне місце, кафе з таким чудовим краєвидом. Шкода, я не запам'ятала його назви. Але краєвид звідти відкривається приголомшливий, особливо якщо вам нададуть столик на балконі. Але скажу вам, задоволення не з дешевих. Звісно, дивлячись хто як їсть. Якщо комусь цікава цінова політика, то ласкаво прошу в особисті повідомлення.

Щільно поївши, ми пішли в Art Instute of Chicago. Як мене вразив цей "музей" - напевно, нічого не сказати. Причому в поганому сенсі. Зайшовши в інститут, ви піднімаєтеся на другий поверх... моя порада: проходьте вперед, потім наліво і спускайтеся швидше вниз, на другому поверсі нічого цікавого немає. Стільки бездарних експонатів. У моєму розумінні перше враження у людей має викликати захват, а вони захарастили перші зали якимись картинами безталанних художників, прошу вибачення у творців, але... Наприклад "ZERO", ну яааааак таке можна представити на публіку? Мій мозок обурювався від кожного "твору". Спустившись вниз, ви натрапите на кімнатку з відео-мистецтвом. Цей клоун досі мені незрозумілий, навіщо, для чого? Хоча всі, хто увійшов туди, сміялися і виходили звідти трішки веселішими.

І ось кульмінація, ви спускаєтеся на ліфті ще нижче, і ось він солодкий приз за твої муки. Перше - два зали дуже гарних знімків. Друге - неймовірний зал з єгипетським посудом. Третє - індійська тематика, розташована в трьох залах. І четверте - три прольоти з неймовірними мініатюрними кімнатами.

Кімнати мене вразили. Правда. Це просто космічно. Які треба мати золоті руки й очі, щоб створити таке. Там продумано все до дрібниць, як людина буде рухатися від кімнатки, куди заглядати. Це неймовірно. Ось за цим сюди треба сходити. Ось такі враження має залишати весь музей мистецтва, а не четверта її частина.

Наступного дня ми вирішили взяти двогодинний круїз по річці.

Боже, як прекрасний Чикаго. Архітектуру просто не описати словами. Кожна будівля унікальна і має свою неповторну історію. 2 кукурудзи, Уілліс Тауер, Тріб'юн Тауер, Вежа Трампа, Торгова палата (на її верхівці знімали "Бетмен: Початок"). Бачачи весь цей ліс із хмарочосів, мимоволі замислюєшся, як прекрасний наш світ, як талановиті люди на нашій землі. Адже це з якою старанністю і розумом треба підійти до справи, щоб вийшло так затишно серед височенних будівель. Що, наприклад, зовсім не скажеш про Нью-Йорк. Дуже багато людей порівнюють ці два міста і вважають, що вони схожі. На мою думку, крім того, що в кожному з цих міст є висотні будівлі, вони більше нічим не схожі. Архітектура, люди, вулиці... все, абсолютно все - інше.

Впевнена, хтось буде сперечатися зі мною. Але як відомо, скільки людей - стільки й думок. Я б з радістю залишилася жити саме в Чикаго, і ніде більше.

Місто – мрія.

Отже, після круїзу, знайшовши вайфай, ми шукали місце, де можна приземлитися і поїсти. Я згадала про відоме всім кафе HardRock, і природно, ми поїхали туди. Кухня як завжди на висоті, декор з категорії - Вау, це ж... А ось розташування і оформлення зовні не порадувало. В Орландо і в Нью-Йорку набагато краще.

Далі з нашими головами сталося щось незрозуміле, і ми вирішили покататися на човнику знову, але вже без екскурсовода. Боооооже, хлопці. Перед нашим поглядом відкрився новий і справді неймовірний "вогняний" Чикаго. Краса неописувана. Я думаю, ви й самі бачите. Наскільки він різний... вдень і вночі. Я люблю тебе, Чикаго.

Наповнені емоціями і враженнями на все життя, ми - задоволені поїхали додому. А там на нас чекав сюрприз від Кена. Він запропонував нам сходити в місцевий бар. (по секрету - це був бар геїв). Напевно, я не забуду це ніколи, так весело мені не було ніколи. Але таких чоловіків мені все одно не дано зрозуміти...

Ну як чарівний, здоровий чоловік може так змінитися і любити НЕ жінок?

Напевно, відповідь на це питання ніколи не почую, адекватну відповідь.

Прокидатися з думкою, що тобі нікуди не потрібно, і ніхто не вимагає пояснитися, чому ти в черговий раз запізнилася або не вийшла вчора на роботу, просто прекрасне відчуття. І не поспішаючи встати з ліжечка, ти обмірковуєш швидкий план на день. У цю сонячну годину я вирішила весь свій час присвятити музеям. У Чикаго є окремий кампус (велика територія з музеями), де кожен цінитель прекрасного зможе знайти щось досконале на свій смак. Подорож почалася з планетарію Adler. Оскільки я приїхала десь до 2 годин, всі шоу я пропустила, довелося просто насолоджуватися експонатами. Планетарій не дуже великого розміру, і вам вистачить на його огляд близько 2-х годин. Дуже порадувала кімната для малюків. Все облаштовано так, ніби ти і справді перебуваєш у космосі. Пощастило ж цим дітлахам опинитися в такому чудовому місці, з їхньою фантазією. Хотілося на мить перетворитися на маленьку дівчинку, побродити по місяцю, по планетах, стати космонавтом, полазити по ракеті і поговорити з інопланетянами. До речі, з планетарію відкривається дуже гарний краєвид на океан, вітрильники і висотки. І при бажанні ви можете замовити сніданок/обід/вечерю в стінах цієї чудової будівлі з прекрасним краєвидом.

Вийшовши з планетарію, перед моїм поглядом відкрилася вся архітектура Чикаго, як на долоні. Це такий захоплюючий краєвид. Там ви проведете точно не менше 1-ї години. Звідти неможливо піти.

Наступним за моїм списком був акваріум, але в силу обставин, що склалися, я не встигла зайти в нього, оскільки всі музеї закриваються о 5 вечора.

Засмучена і сумна я побрела в найближчу кафешку заїдати печаль. І тут мене осяяло, що можна піти на Уілліс Тауер – найвищу будівлю не тільки в Чикаго, а й у всьому США. (Просто я планувала його відвідати наступного дня.)

Якщо ви прямуєте на Уілліс, то вам доведеться пройти Луп – діловий район Чикаго з химерними скульптурами Пікассо. Ця територія залишилася для мене такою незрозумілою, ось стоїть 100-поверховий хмарочос, а навпроти будівля 19-20 століття... і ці гігантські скульптури наводять незабутнє враження. Найнеймовірніше в Чикаго - це його розміри. Він здається таким величезним, але від найвідоміших пам'яток можна дійти пішки і насолодитися цим бездоганним містом.

Отже, ось він – знаменитий Уілліс Тауер, Скайдек. Серце завмирає, мрія збувається... Ти заходиш у будівлю, і тут тебе пронизує блискавка – людей просто неміряно, черга не рухається. Боже, як я ненавиділа в той момент всіх цих індусів, китайців, японців... аааа просто. Напевно, всю мою втому і розчарування не передати через лист, це було огидно. У загальній складності я простояла 2,5 години. Спочатку за квитками, потім черга на ліфт. Вбити я хотіла кожного, хто мені наступить на ногу, подивиться на мене не так, або ж запитає щось. Ви б бачили мою першу фотографію на висоті, такої сумної і більш похмурої людини я не бачила ніколи.

Але все змінилося...

я відчула страх, адреналін і мурашки по всьому тілу, коли опинилася на повністю заскленому балконі 103 поверху. Порада: не ходіть на перший балкон – там завжди величезний натовп, і ви просто не зможете насолодитися всіма принадами і емоціями, що охоплюють вас. Засклений абсолютно весь поверх, так що ви зможете спокійно посидіти і насолодитися вражаючим краєвидом на 360 градусів. Або повернутися на один з балконів (їх 4).

Щаслива і окрилена я помчала додому. І мене, як і в минулий день, чекав сюрприз. Приїхали нові каучсерфери з Німеччини. Цього разу ми вирішили не ходити в бар, а просто закупитися в маркеті. Коротше, не купуйте гарбузовий сидр. Не вартий уваги.

Після галасливої ночі прокинутися було нелегко. За планом я повинна була встати десь о 7-8, щоб поїхати на скайдек до 10-11, і тим самим уникнути черг. Ну що панове, як і очікувалося, я прокинулася о 12. Душ, сніданок і ось я вже на автобусі. Підходячи до Уілліса, я молилася, щоб нікого не було всередині. І о так, Боженька змилостивився наді мною. Швидко діставшись до найсмачнішої частини Тауера, я повторно стала розглядати територію 4 штатів – Іллінойс, Вісконсин, Мічиган і шматочок Індіани. Моя міні порада – відвідайте цю пам'ятку в ранковий час. Ви отримаєте набагато більше вражень, і зовсім не зіпсуєте собі нерви, як я це зробила раніше.

Насолодившись американським дивом, я попрямувала у Філд музей. Напевно, його всі пам'ятають з фільму "Ніч у музеї". Дуже порадував Єгипет. Ви входите в піраміду, блукаєте там при слабкому світлі, піднімаєтеся, спускаєтеся, ходите колами. Навколо стародавні малюнки, мумії, страшні саркофаги... Насправді, особливо вразливим людям сюди краще не сунутися. Ні, ні, там немає трупів... Але просто як подумаєш, як уявиш собі, скільки людей були поховані в них, душа навиворіт вивертається і стає не по собі. Загалом мене вразила ця частина, але я втекла звідти з усіх ніг. Інші "тури" якогось відбитку не залишили. Але не подумайте, що там все так погано. Навпаки! Ви собі не пробачите пропуск такого важливого і цікавого музею. У будь-якому випадку ви ж захочете побачити крихітку Сью (величезний динозавр, якого у фільмі звали Рекс), або тих самих індіанців, полководців, лева, макаку.

Далі рухаємося до знаменитого військового пірсу. Navy pier усіяний різними кафе, ресторанами і атракціонами. З Ferris Wheel відкриється незвичайний краєвид на міський пейзаж. А любителям спіймати адреналін, пропоную покататися на Wave Swinger, який також відкриває захоплюючі краєвиди.