"Останній тиждень... швидко"

Ми починали останні дні на Кейп-Коді, і ось надійшли перші дзвінки від американських друзів, що вони їдуть і приїдуть попрощатися.

"Вже???"

Мені стало не по собі.

Я прокручувала все своє літо і не могла зрозуміти, як так швидко все пролетіло.

Приїхав Денні, ми провели разом близько 2 годин, а потім пішли до машини і обіймали його на прощання. Він довго не міг сісти в машину. Всі плакали. Він увімкнув сумну пісню "lead me out of the dark" і повільно почав від'їжджати. Ми дивилися йому вдалину і підспівували пісню.

Стало дуже сумно.

Через кілька днів поїхали мої рідні Айка, Маша і Наташа.

Сказати, що було сумно і порожньо, — не сказати нічого.

Я приходила на роботу, а staff ставав все меншим.

З кожним днем люди їхали і їхали.

В останні робочі дні людей у парках було мало, я сиділа і згадувала це чудове літо...

2.09 я відлітала в Маямі.

Довелося прощатися з усіма, але я заспокоювала себе тільки тим, що ми обов'язково колись зустрінемося.

Так багато слів було сказано, так багато сліз пролито... Мені в Маямі вже й летіти не хотілося... всередині було порожньо...

Залишилася тільки одна людина... Близька і рідна, з якою ми зустрілися в Маямі... але інших я більше не бачила.

Коли будете в Америці... цінуйте кожну мить... цінуйте час і людей поруч... на жаль, це мине...