В один момент, досить несподівано, Джейсон (який був моїм шеф-кухарем) вирішив піти. Досі не знаю, чому. На його місце прибула нова шеф — Джулія.

Джулія була жорсткою жінкою, з яскраво-червоним волоссям, грушоподібною фігурою та характером як у танка. У Джулії була одна особливість. Вона нічого не вміла, але ніхто не міг їй про це сказати. В принципі, вона просто всім командувала і на всіх кричала, а всю роботу за неї робив її чоловік — мексиканець, який був справді чудовим кухарем.

Варто зазначити, що з нею у мене були хороші стосунки, але до певного часу.

На початку її перший день припав на мою практику на лінії після миття посуду, де я просто зіпсував усе, що міг, через недосвідченість. Я дуже переживав через те, що підвів тих, хто ручався за мене, а вона мене пожаліла і відправила на заготівлю. З того моменту я офіційно став робити заготівлю продуктів, що мене неймовірно радувало. До того ж, на той момент уже прибули всі ті румуни, які за контрактом мали бути посудомийниками. Вона перевела мене на ранкову, а потім на середню зміну, де я продовжував працювати, як і раніше, але одного разу вийшло так, що я зробив не так, як вона хотіла, а по-своєму. І це дуже зіпсувало мені подальше життя на курорті. Насправді всі розуміли, що не завжди треба робити так, як вона каже, тому що вона на лінії працювала дуже погано і рідко, через що плуталася там. І взагалі слабо розуміла структуру нашого кафе. Не знаю, можливо, в іншому ресторані вона і геній, але не у нас. Але ніхто не йшов їй поперек, а от я наважився, правда, випадково, не зовсім зрозумівши, що вона від мене хоче. Після цього вона стала постійно давати мені більше роботи, більше чіплятися через дрібниці і перестала хвалити, як вона любила робити це раніше. Загалом я випав з улюбленців. Одразу вона обрала собі нову ціль — посудомийника, який взагалі нічого не вмів, і стала робити з нього найкращого працівника. Виділяти його серед усіх, мовляв, "дивіться, який він молодець, а ви неуки". І все це в розпал робочого процесу, коли в ресторані десь 20 зайнятих столів чекають на замовлення.

Її помилки продовжувалися, а винними, як і раніше, виявлялися ми.

Пам'ятаєте, я розповідав про сайт tripadvisor.com?

Так от, там є аналогічна сторінка для ресторанів, як і для готелів. У тому числі є і наше кафе, куди постійно приходили нові відгуки від задоволених і не дуже клієнтів. Ці відгуки вона іноді друкувала і під час зміни зачитувала нам, звинувачуючи нас усіх, крім того хлопця, якого вона продовжувала просувати.

Забігаючи наперед, зазначу, що він став найкращим працівником липня. За що, так ніхто і не зрозумів. Він був хорошим хлопцем, але під час роботи він постійно панікував і робив усе занадто повільно. Але зате улюбленець.

І ось весь сезон ми з нею воювали. Багато в чому завдяки нашим ультиматумам ресторан залишився на плаву, тому що іноді в неї справді приходили безглузді ідеї, але господар розумів, що він не знайде іншого шеф-кухаря посеред сезону, тому доводилося допрацьовувати з нею. І щоразу, коли ми отримували нове завдання і порядок його виконання, ми практично робили його навпаки. А тепер додайте до того, що вона поганий кухар, те, що вона трохи не при собі, вічно кричить, з чоловічим характером і любить американський футбол. І ось як з нею працювати? Ось і я не витримав.

Одного разу сталося так, що я вдруге за сезон показав свою слабкість.

У середині сезону я вже став вагомим працівником на кухні, який не просто займався заготівлями, а й завжди був готовий стрибнути на лінію, щоб допомогти іншим кухарям у важку хвилину. І ось так сталося, що вона мене покликала допомогти, а я якось став робити щось неакуратно, і в розпал завалу замовленнями вона почала на мене кричати, що я постійно все псую або щось у цьому роді. А я тоді впустив порцію фрі в раковину, коли намагався злити воду. Її збентежило, що я витратив стільки грошей. Ну коротше, її наїзд став фінальною точкою, а відповісти я не можу їй. І ось на задній лінії на кухні я сів і розплакався, як тоді в Міссулі. Так, чергова 5-хвилинна слабкість. А що далі? Я зрозумів, що так не можна, і через 5 хвилин я вийшов назад, натягнувши кепку нижче на очі, щоб не було видно, що вони заплакані. Ну буває, так. Але її постійний пресинг справді мене дістав, враховуючи те, що я без кінця працював, не покладаючи рук.

Але в цій ситуації я пишаюся собою, що я все-таки повернувся назад на лінію і закінчив роботу. Як би важко це не було. А слабкості... вони у всіх бувають. Цього я не соромлюся в цій ситуації.

До речі, для тих, хто хоче більше заробити: друзі, не шукайте другу роботу. Намагайтеся краще підробляти на першій. У мене за контрактом було 30 годин на тиждень, але робота на кухні вимагала значно більше, тому в розпал сезону ми працювали по 60+ годин на тиждень і на другу роботу у нас не було часу. Та й сенс? Ставка за овертайм вища і їхати нікуди не треба. Все під рукою.