Повернення до Нью-Йорка відбулося 4 жовтня з однією з румунських дівчат на сусідніх рейсах. В аеропорту я вирішив залишити багаж на добу, а сам разом із дівчиною вибрався в місто, маючи чітку місію - привезти її до пункту призначення в місті, оскільки я вже був тут, а вона - ні.

Пунктом призначення був готель у центрі Мангеттена, де залишалися наші двоє колег з Аддіса та їхній друг. Діставшись туди, ми залишили речі й попрямували до Колумбус-Серкл, щоб зустріти ще двох наших колишніх колег. Так, я знову оточений румунами. Ніби й не виїжджав. З Бухареста, до Бухареста, Бухарестом поганяючи. Ну тут ми вирішили, що ночувати я буду в колег, яких ми зустріли біля Колумбуса, а вони ночують у тітки в Бронксі. Бронкс, щоб ви знали, це околиця Нью-Йорка. Найвіддаленіша частина. До того ж, я залишив свій рюкзак у номері в подруг, довелося повертатися, а потім тільки на метро їхати в Бронкс. Тут, можливо, я перехвалив транспорт міста, оскільки ми дуже довго добиралися туди. То поїзди не їхали, то скасовувалися, то ще щось у цьому роді.

Потім вони знайшли, що ми можемо зараз вийти, дійти пішки до іншої станції й там по прямій доїхати якраз без пересадок. Ну добре, я навіть не слухаю їх, просто мовчки йду. Дивлюся, якось темно навколо. Через пару хвилин я зрозумів, що ми йдемо через Гарлем. Для тих, хто не знає - Гарлем - це суто афроамериканський район у Нью-Йорку, і трьом білим іноземцям о першій годині ночі сюди точно заявлятися не варто. Один із нас, Раду - за натурою щось на кшталт репера і дуже любить подібну тему. І знаєте, він навіть був щасливий, що ми в такому районі. Навколо жодного поліцейського, темно, дивні люди, а йому весело. Чесно кажучи, було якось моторошно. Навіть стоячи на станції в метро, я не відчував себе в безпеці, коли поруч із нами біля лавки на колінах сиділи якісь наркомани в колі й чимось дивним займалися.

Загалом, ви вловили Пораду No20, так?

Плюс до всього нам дуже "пощастило" і наш поїзд пішов експресом повз нашу станцію через якісь ремонтні роботи. Довелося добиратися на зворотному від кінцевої.

Приїхали додому ми годині о другій ночі й майже відразу вирубилися спати.

5 жовтня.

Річ у тім, що я навіть додому нормально поїхати не можу :D

Але я примудрився вимкнути свої будильники вранці й проспати. Мій рейс був о 3 годині дня, але на наші авіалінії краще прибути за 3 години. До того ж, я хотів заїхати до свого друга по дорозі. А тут прокинувся, вимкнув будильник і відразу заснув. А потім відкриваю очі - час 10. Телефон розривається на беззвучному аж до того, що мама подзвонила мені на міжмісто, а крім цього ще Viber, Facebook, Telegram, SMS тощо. Загалом я зіскочив, одягнувся і вилетів швидше, оскільки їхати довго. Найкумедніше, що по дорозі ще випадково захопив годинник тітки друга, який лежав поруч із моїми речами. Прибіг назад - повернув, а потім у метро. Їхав 2,5 години й приїхав в аеропорт о 12:30 - якраз вчасно.

Зареєструвався, здав багаж і пішов вниз, до магазинів. Поїв наостанок у маці. Ось, власне, і все. Час додому. Це була божевільна пригода, але, мабуть, вистачить на поки що. Навіть трохи хотілося додому. Тепер уже чекало 15-17 годин зворотного польоту, які пройшли в рази швидше, ніж ті початкові. Жахливо було прикро покидати цю країну, але я знаю, що обов'язково повернуся.