Нарешті ми тут, у місті, де нам належало провести майже все літо! Перше враження, як відомо, незгладиме, чи не так? Ну так ось, пальми, сонце і широкі посмішки тих, хто нас зустрічав, зробили свою справу. У перші хвилини було незрозуміло: а що тепер? Тут з нізвідки підходить хлопець, впевнено даючи нам у руки листівки і починає метушливо говорити. А ось до цього нас готували! "No, thank you. We don't need any assistance", - відрізаю я. І збираючись викинути листівку, я бачу на ній напис InterExchange. Побачивши, що хлопець вже веде кількох студентів до машини, ми побігли до нього, вибачаючись, що неправильно зрозуміли.
Пункт призначення - офіс. Закінчивши з I-94 та іншими необхідними документами, залишивши багаж в офісі, ми купили велосипеди і поїхали за оголошеннями про здачу житла. Ооо, де ми тільки не побували: в районі афроамериканців, в українських ополченців з відповідними прапорами на дверях і вікнах, наркоманів. Дико втомившись від незвичної навантаження і спеки, зупинилися в мотелі, де сусідами були тільки студенти Work & Travel. І головне... в 3 хвилинах ходьби - Атлантичний океан!!! Залишивши сумки, ми побігли на пляж. Вода океану була солонуватою, але явно благотворною (що стає помітно через тиждень-два). Ніхто не плавав - всі ловили хвилі :) Через велику кількість туристів місць на пляжі в піки годин для засмаги практично немає. Бронювати? Ні, зустрічайте світанок на пляжі :) На шляху додому ми зустріли трьох хлопчиків віком 8-9 років. Нічого примітного, подумаєте ви, та й ми теж. Як раптом ми почули від ледь закінчили 1 клас малюків присвист і фразу "Chinese, chinese! Look at this!". З цього дня на роботі і в повсякденному житті нам не раз доводилося пояснювати, що Казахстан - не Китай і т.п.
Перший робочий день. І чому все на таких величезних відстанях? До місця роботи на великах ми їхали 40 хвилин під палючим сонцем. Представившись, ми отримали футболки і вказівки..БАССЕРИ?! (прибиральники столів). В офферах: хостес. Замість обіцяних 4,5$ + чайові за хостес, нам вирішили оплачувати 4,5$ без чайових за посаду бассерів! Уніформа: екстра міні шорти і яскраво червона футболка з декольте. На це ми не підписувалися. Звільнившись наступного дня, ми не знали, що робити. Обійшовши 20 кварталів поблизу дому, ми знайшли роботу в піцерії з чудовим менеджером Танею. За її інструкцією прямо в Bank of America робити картки. Як не смішно, я поїхала туди, не взявши документи - довелося повертатися. Після, поспіхом поїхали за SSC в інше містечко, Сonway, нічого не сказавши про звільнення InterExchange (боялися, що не отримаємо SSC). Про це, до речі кажучи, згодом, ми дуже пошкодували.
Зарплата! Першим ділом на шопінг! Втрьох з нашою сусідкою по кімнаті ми, озброївшись google maps, кинулися в TJ Maxx (чудову мережу магазинів брендових речей за приємними цінами). Дісталися рівно за 8 хвилин. Застрягши там, ми вийшли останніми о 22:15 вечора. Щасливі, поїхали додому. Але через 20 хвилин опинилися на величезній трасі, з боків якої розкинувся ліс. Де ми? Судячи з карти, напрямок вірний, але чому інший маршрут? Чому ми в ІНШОМУ МІСТІ? Про це свідчили таблички "Welcome to ...". Так ми побували ще в 2 містечках, не розуміючи, що тепер робити. Машин по пальцях перерахувати, піших - немає. Траса, траса, траса... 1:30 ночі. Голодні, виснажені дорогою і велосипедами, ми побачили MacDonald's. Нас не пустили! У віконце сказали, що приймають замовлення тільки у водіїв машин. Дискримінації гірше я не бачила. Але вміючи відстоювати свої права, ми домоглися того, що менеджер незадоволено обслужила нас. Набравшись сил, я вирішила знову вбити адресу будинку, і ми вирушили в дорогу. В автобусі ми обговорювали деякі заклади по дорозі до міста. Це нас врятувало! Ми їхали в протилежному напрямку! Згадавши це, я перевірила адресу, будучи впевненою, що гугл не може помилятися. І виявилося, що помилка була в ZIP-code! Запам'ятайте, що його потрібно вводити обов'язково! Адже там зручні вулиці з однаковими назвами (15st ave, 16st ave, kings hwy). І подібні, навіть ідентичні перетину можуть бути в декількох містах поспіль! Зрозумівши, в чому справа, ми дісталися додому о 3 ночі з переможними обличчями :)
Довгоочікуваний SSC! Можна шукати другу роботу. Дізнавшись у студентів, я миттю її знайшла - в 2 хвилинах від дому. Велосипеди стали не потрібні, і ми продали їх по 50$. Тепер мій графік був божевільним: з 11 ранку до 5 вечора в піцерії - pizzamaker, з 8 вечора до 5 ранку в кафе - cashier. Плюсом було - безкоштовний фаст фуд в обох місцях. До слова, ми з сусідами завжди пригощали один одного їжею з місць своїх робіт. Так виходило різноманітніше :) Через тиждень, ми все ж купили велик у афроамериканця - колеги нашого сусіда за 20$. Ясна річ, крадений. Не покатавшись і тижня, подруга подзвонила з роботи - велик вкрали. Наступного дня, виходячи з другої роботи я застукала злодія з нашим великом. Це був той же афроамериканець -__- Обуренню не було меж! Вражаючись нахабству продавця-злодія, я намагалася довести йому, що велосипед наш (на ньому висів наш локер, який я розблокувала для док-ва). Спостерігаючи за цим, бос вийшов і покликав мене. Зайшовши, я почула промову про те, що не варто зв'язуватися з "ними" (бос був расист, і щодо мене теж, як з'ясувалося потім), нібито зараз повернеш велик, а завтра не повернешся додому... Довелося змиритися. (Але це зовсім не означає, що потрібно всіх боятися, просто це була дрібниця. Насправді ж, поліцейські і мед.працівники в штатах відповідальні і пунктуальні. У цьому я переконалася, коли знайомого врятували після втрати 3х літрів крові в результаті виробничої травми, приїхавши протягом 2 хвилин). У піцерії був один вихідний, в кафе - жодного, незважаючи на всі мої благання. Через 2 тижні я заснула на роботі. Це стало точкою кипіння. Я просто не вийшла на роботу, сказавши, що погано себе почуваю. Результат: повідомлення боса "ТИ ЗВІЛЬНЕНА".
Зрадівши тому, що повно часу, я поїхала в молл. Зробивши невеликі покупки, і насолоджуючись життям туриста, я натрапила на дівчину, люб'язно простягає мені маску для волосся. Побувавши промоутером, я взяла в звичку ніколи не відмахуватися від них. Дівчина явно була майстром своєї справи :) Вже через 5 хв колумбійка проводила на моєму волоссі демонстрацію роботи відмінного стайлера. Дізнавшись мету мого візиту в США, вона запропонувала мені роботу подібну її - робити демо і продавати стайлери, а також косметику і засоби по догляду за шкірою. Я запропонувала подрузі, і ось - абсолютно нова посада - продавець-консультант :) Навчання було кумедним. Наш бос супроводжував незвичайним коментарем кожну дівчину. Наприклад: "Hey, Beyonce, what do you do with your hair?", "Hm, beautiful, excuse me, can I ask you?" і т.п. Варто було чималих зусиль перебороти в собі східний менталітет, і, будучи дівчиною, відкинувши сором'язливість і незручність, навчитися заводити розмову з дівчатами для подальшого продажу їм своєї продукції... Під час перерви пробігатися по бутиках, вже майже напам'ять знаючи, коли надійдуть нові колекції. І ніякого прибирання та обслуговування! А найголовніше - величезний крок вперед в практиці англійської мови! Аналізуючи все, зараз, забігаючи вперед, скажу: "Це була найкраща робота за весь час мого перебування в Америці" :)
Через деякий час дзвонять з InterExchange з вимогою пояснити звільнення з 1-го місця роботи і негайно знайти оффер, який вони схвалять. Все-таки дізналися :( Піцерія була зустрінута відмовою без назви причини. Кожен день, пішки по спеці, в шторм під зливою - в пошуках роботи. Кінець червня, місць немає, або не надається оффер. Починають приходити повідомлення про можливість депортації. Нерви, сварки з подругою, пошуки, страх, батьківські повчання... температура 39, саднящее горло... Які вже тут пошуки? Статус в SEVIS - determinate. Опустивши руки, я не уявляла, як подивлюся в очі мами...
УРА! Подруга знайшла роботу для нас двох! Це парк атракціонів! Я ж обожнюю дітей! Менеджер, увійшовши в ситуацію, дав оффери відразу. Але зі зрозумілих причин, на роботу я вийшла пізніше. У мерзенний і мокрий день. Злива була неймовірна, я, не подивившись прогноз погоди, одягла шорти, майку і балетки, про що пошкодувала. Зайшовши до менеджера, я очікувала, що мене відправлять додому, але дуже вгодована дама з неприємно широко натягнутою посмішкою зголосилася провести для мене екскурсію. Вода залила все. Не тільки одяг, моє взуття можна було вичавлювати. А вона, в своєму дощовику і кирзових чоботях голосно тупала по калюжах і розповідала мені, який у них чудовий парк :D На моє обурення про погоду вона відповіла одним реченням, яке всім працівникам, зокрема, нам, довелося чути до кінця літа: "У Family Kingdom немає поганої погоди!" У цих 6 словах було стільки патріотизму, що я остовпіла і до завершення екскурсії мовчала, вражаючись тому, як щиро американці вірять в систему і як самовіддано підкоряються їй...
Оффер схвалили. І почалася моя каторга, саме каторга, так як на мою частку випав атракціон прямо під сонцем, без будь-яких навісів. Сонячні удари? Червоне обличчя і тіло по лініях уніформи? Це мені знайомо. Статус в SEVIS знову Active. Літо триває. До слова почали сумувати за нашою їжею, і час від часу готувати смачненьке :) Щотижня мінливий розклад не давав будувати плани, мати другу роботу, відвідувати концерти (Jay-Z & Beyonce, Eminem & Rihanna, LP, Drake - все було пропущено). На кону було наше перебування в штатах. Тому в шторм і спеку ми були на робочих місцях. Звичайно, в свої вихідні ми ходили в кіно, відпочивали на пляжі, шопилися і відвідували маленькі пам'ятки цього чудового туристичного містечка Myrtle beach :) Плюсом з того, що ми змінили так багато місць роботи стало величезна кількість друзів і знайомих, з якими ми і донині підтримуємо зв'язок :)
