Моя перша спроба вирватися в Штати закінчилася провалом. Агентство, в яке ми з подругою подали документи, якому чесно проплатили як перший, так і другий внески за програму, несподівано закрилося. Ті, хто пройшов через збори всіх паперів для вилазки в Штати і таки знайшов бажаний Job Offer, хто знає, чого це коштує, напевно, зрозуміє, який ураган емоцій ми пережили в той момент, коли дізналися, що всі наші зусилля і надії накрилися мідним тазом. Сказати, що я засмутилася – не сказати нічого. Пам'ятаю, як зараз, хлюпнула носом, сіла на диван і стала ламати голову, як би «обрадувати» тата, який був головним спонсором моєї нездійсненої поїздки. Надія, що гроші за програму нам все ж повернуть, тоді ще жевріла в глибині моєї душі, тому я, як можна впевненіше, пояснила йому, що, мовляв, «тату, нам все повернуть, до копієчки, чесне слово, вони ж обіцяли, а тому, які взагалі можуть бути сумніви – потрібно тільки почекати, тільки почекати! А не повернуть – піду працювати куди-небудь влітку в рідному Вітебську, чого вже там». Тато всю мою ретельно підготовлену промову вислухав і видав, що він у такі штуки не вірить, і порадив готуватися до білоруського літа на дачі: озеро замість океану, деруни замість бургерів, organic strawberries, blueberries, eggs (чого не візьми, все organic: бабуся = гарантія якості), тихі сімейні посиденьки замість гучних американських вечірок, вилазки на велосипедах в містечка неподалік замість вихідних у Вашингтоні або затишній Філі – чи про це мені мріялося так довго, до цього я готувалася весь рік? Але, що називається, things happen. Нічого з цим не вдієш.
Фото з архіву того самого «дачного» літа (червень-липень 2014, плівка і цифра)
«Діду, давай селфі запилимо!» - «Чого-чого?» - «Усміхайся, коротше!»
To cut a long story short, моїм надіям отримати назад татові чесно зароблені 1000 з гаком $ все ж не судилося збутися, теорія про те, що старші завжди праві, вкотре виявилася вірною – ні перший, ні другий внески за програму нам не повернули. Це було прийнято мною, як факт, який потрібно якимось чином скоріше викинути з голови – посумували і забули, чого вже там. Як там у Тургенєва було? «Ми ще повоюємо, чорт забирай!» Так!
