Мрії – вони відроджуються ще з самого дитинства. Не знаю навіть, з чим це пов'язано, але однією з моїх великих мрій стало відвідати Америку. Коли мене запитують розповісти про свій американський досвід, я не втомлююся розповідати свою довгу, але водночас повчальну для мене історію. Будучи школяркою в 6 класі, у місті я побачила плакат International Exchange Center. Вирвавши його з вулиці, я принесла додому і приклеїла на обличчя фотографії колишніх учасників, які їздили за програмою. Дивлячись на цей плакат, я завжди візуалізувала. Мрія відвідати Америку з кожним днем зростала. Через кілька років за цією програмою поїхала моя двоюрідна сестра. А я все чекала і не могла дочекатися, коли стану студенткою. Я бачила тільки один шлях, це – Work and Travel. Інші варіанти я навіть не розглядала.
2011 рік, вересень... Ось і настав той щасливий момент. Я вступила на грант до Євразійського національного університету. 2 вересня, приїхавши до університету, мою увагу привернув офіс, розташований навпроти зупинки. Зі мною в сумці був цей плакат, відкривши його, я дуже зраділа, що це був той самий офіс. Офіс, що втілює мрії в реальність. Того ж дня після навчання я зайшла до них, пам'ятаю, сидів зеленоокий хлопець. Я була готова зареєструватися, в цьому місяці мені тільки виповнилося 17. За умовами програми вже в червні ти повинна бути повнолітньою. Мені не хотілося в це вірити, я просила уточнити, але це нічого не змінило. Він попрощався зі мною і додав, що буде чекати наступного року.
2012 рік, жовтень... У мене був друг (не хлопець), який теж хотів поїхати за цією програмою. Об'єднавшись, ми подали заявку. Потрібно було знайти тільки «Job offer» (роботу), що на той момент здавалося дуже легким. Друг нічого не робив, просив зробити відразу 2 договори, якщо знайду роботу. Довелося думати за двох. Я почала, мабуть, досить пізно, чого я не раджу майбутнім учасникам. Першу роботу я знайшла в інтернеті у одного хлопця, але його job offer не підтвердили через те, що роботодавець був казахом. Обґрунтували тим, що ніякого культурного обміну не буде.
Місяць був уже лютий–березень. Також в інтернеті знайшла дівчат з Караганди. Вони сказали перерахувати всю суму, і що після цього тільки почнуть шукати. Виходу не залишалося, час підтискав. Знайдений ними перший offer не підтвердили, а потім один за одним всі не підтверджувалися. 30 травня вона мені зателефонувала і сказала, що більше у неї немає і жоден з них не схвалюється. Всі ці 3 місяці вона мене заспокоювала своїм «Завтра точно підтвердиться». Цей так званий «друг» відмовився далі йти, написав відмову і поїхав додому. Я вирішила не здаватися і йти до кінця. Я була готова заплатити хоч 1000$ за offer, головне, щоб підтвердили за 1 день. Знайшла іншу роботу, і вона підтвердилася 20 червня. Я чекала дату своєї співбесіди. Це було болісно. Всі роз'їхалися, залишилася одна в Астані, з ранку до вечора чекала хоч якусь інформацію з посольства.
1 липня, 2013 рік... Нас було 6 осіб. Першою до посла заходила я. І як думаєте?! Я отримала відмову. Потім з'ясувалося, виявляється, не тільки я, а й усі інші 5. Всі мої плани на літо були пов'язані з Америкою, і тут бац, і мрія твоя в один день руйнується...
2012 рік, літо... Я повернулася в своє рідне місто, в той час більшість моїх знайомих перебували в штатах, і навіть один знайомий, якому я знаходила offer, як не дивно, він був один, тому я запропонувала свій, знайдений спочатку. Розглядала фотки знайомих дівчат, адже вони пропонували поїхати разом з ними, не хотілося якось передумувати, раз вже вирішили з другом їхати разом. Сумних і прикрих дрібниць у цій історії багато, але я не хочу зациклювати вашу увагу на все це, та й самій не хочеться згадувати. Головне, що я нікого не звинувачувала, і сприйняла це як випробування долі.
Багато подумавши в кінці літа, їдучи в Астану, я сказала батькам, що хочу спробувати ще раз, давши зрозуміти їм, що це мій останній шанс. Фраза: «Слабкі скажуть 'Не судилося'. Сильні скажуть 'Я спробую ще раз'. А найсильніші скажуть 'Я буду пробувати доти, доки все не буде так, як я хочу'» мотивувала мене. У них були вагання через втрачені гроші, але все ж дали добро, навіть не запитавши, куди поділися всі гроші за минулий раз на job offers, програму, за що я їм безмірно вдячна.
