Вересень 2013 року... Не раз відвідували думки обрати іншу компанію. Внутрішній голос та інтуїція підказували повернутися до International Exchange Center. І я знову в офісі. Пам'ятаю, Жулдиз ще запитувала: «Дінара, ви впевнені?!» Тоді мені було байдуже, поїду я одна чи з кимось...

Квітень 2014 року... О 10 ранку співбесіда в посольстві. Я була дуже стурбована тим, що до цього була відмова. Взявши себе в руки і не давши духу впасти, зайшла в кабіну консула. До речі, я тоді вже підтягнула англійську, здала IELTS, було краще, ніж тоді. Я чітко розуміла всі питання і відповідала конкретно і коротко. Звісно, він запитав мене про те, що сталося минулого року. Пояснила все як є: були проблеми з роботою, і співбесіда відбулася дуже пізно. І знаєте що?! Я ОТРИМАЛА ВІЗУ!!! Коли консул сказав: «Ok, your visa is approved», я була на сьомому небі від щастя. На вулиці вже аж сльози текли від щастя. Ніхто цього разу не знав, що я вкотре подала заявку, крім сім'ї. Одразу ж зателефонувала татові, поділилася радістю і тим, що цього разу точно їду в США.

29 травня... О 06:25 ранку виліт. Влітку я мала проходити всю літню виробничу практику в Астані за фахом. На моє щастя, все вдало склалося, і я поїхала за своєю мрією...

В аеропорту США на митному контролі, перед тим як поставити печатку на візі, у тебе проходить така ж співбесіда, як у посольстві. Щодо цього я теж хвилювалася, весь переліт про це й думала. Чула історії, що деяких студентів там же розвертали назад у їхню країну. Тільки пройшовши через паспортний контроль, я усвідомила: ТЕПЕР Я В АМЕРИЦІ!!!