Моя історія закоханості в англомовні країни та англійську мову почалася ще у 8-річному віці, коли мені вдалося побувати в дивовижній країні Ірландії в чудовій сім'ї з двома дітьми та доброзичливими батьками – справжніми ірландцями. Я була неймовірно вражена їхнім життям: затишні будиночки котеджного типу, охайні вулички, газонні лужки кольору яскравої літньої трави, неймовірної краси долини та скелі, мальовничі пейзажі гір, що високо підносилися над берегами Атлантичного океану, руїни стародавніх замків, зовсім відмінний від нашого клімат і така смачна їжа. Вже тоді відбулося моє перше знайомство з океаном, англійською мовою, людьми іншої віри та культури, які здивували своїми звичками та традиціями, і такою далекою від моєї рідної Білорусі країною.
Згадуючи зараз той час, я впевнена, що саме тоді й стався поворотний момент, який дав поштовх моєму рішенню вибору майбутньої професії (я – майбутній перекладач і лінгвіст), зародив у мені шалену любов до подорожей і мелодійної англійської мови (English forever!). Звісно, у 8-річному віці, коли я практично не знала мови, мені було дуже складно спілкуватися і розуміти людей навколо, але сім'я, в якій я жила, допомагала мені як могла, робила все, щоб я почувалася комфортно. Саме прагнення зруйнувати мовний бар'єр незабаром і стало для мене головним стимулом до вивчення мови.
З того часу я часто мріяла побувати ще раз в англомовній країні, отримати можливість поспілкуватися іншою мовою, вивчити іноземну культуру, побачити незабутні пейзажі, які мене, випускницю художньої школи, шалено надихають. Я часто бачила себе у снах, як живу в затишному білому будиночку, з собакою, знову гуляю зеленими лужками. І вірила: одного разу настане той момент, коли я знову зможу здійснити свою мрію.
«Коли чогось дуже захочеш, весь Всесвіт сприятиме тому, щоб бажання твоє здійснилося».
Пауло Коельйо. Алхімік.
Вступивши до Мінського державного лінгвістичного університету, я стала дуже часто чути про студентів, які їздять за обміном у різні країни, подорожують самі або беруть участь в університетських конференціях, здійснюючи короткі, а іноді й довгострокові поїздки за межі Білорусі. У моєму виші це не рідкість, оскільки головний пріоритет для нас – вивчення іноземних мов і культурний міжнародний обмін.
Про поїздки в далеку Америку я теж частенько чула. Тоді мрії про подорож у Штати мені здавалися такими недосяжними і нереальними, що я могла лише заздрити білою заздрістю хлопцям, яким вдалося там побувати. На жаль, на той момент у моєму колі спілкування не було друзів, які могли б у подробицях розповісти про цю подорож і про всі сходинки до досягнення цієї мети.
Все змінилося у 2014 році під час буденної поїздки на трамваї з університету додому. Я зустріла свою колишню одногрупницю, з якою нас розформували в різні групи після 1 курсу. Вона-то і поділилася зі мною своїми планами поїздки в США і всіма подробицями цього тріпу. І я подумала: «Що ж, а адже все не так вже й складно і цілком досяжно!»
