Я і К були першими ластівками з Казахстану, що полетіли до США. Переліт був настільки тривалим у мене вперше, і я трохи втомилася. Приїхавши у свій штат, моїм першим враженням був «нескінченний міст», як ми з К його назвали. Міст, який веде в нікуди. Ми припустили, що у будівельників був якийсь задум щодо цього мосту. Але, мабуть, щось розладналося, і «нескінченний міст» залишився незавершеним. Для нас він не був неправильним, для нас він став місцем, куди можна прийти і спостерігати за коливаннями води та сонця. Вперше я побачила там захід сонця, він був витонченим і заворожуючим. Вода, яка на мить починає відбиватися білим, потім рожевим, пурпуровим і фіолетовим. Сонце ніби обіймає горизонт і йде спати. А на його зміну приходять місяць і зірки, які ми можемо бачити, оскільки це не великий мегаполіс. Я полюбила наше місто, воно маленьке і затишне. І я відчувала особливу ауру: як запах, який відрізняє людину, так і аура, яка відрізняє місто.

Найбільше мене здивувало те, що люди посміхаються. Ми віталися з незнайомими людьми і розмовляли про погоду та новини. Перший час для мене це було дуже дивним, але потім для мене це стало нормою. Я помітила, що американці зазвичай дуже емоційні та ексцентричні для нас. Однак для них немає нічого незвичайного, просто вони приймають кожного як індивідуальність. Якщо їй подобається блакитне волосся, головне, що їй самій це подобається, і вона відчуває себе комфортно. Наше місто називається Ocean City. Це маленьке курортне містечко біля Атлантичного океану. Американці приїжджають сюди відпочивати, і місто в прямому і переносному сенсі відтає і оживає до літа.