Частина 2. Чикаго.
Знову JFK, знову все зрозуміло. Виліт, година спілкування з сусідкою в економ-класі, і я на місці. Чикаго не порадував погодою після прильоту... було холодно, йшов дрібний, до жаху противний дощ, і моє досить немаленьке тіло зносило поривами вітру. Ну це зрозуміло! Windy City, що тут скажеш!)) А оскільки її недбала світлість Гера не спромоглася напередодні перевірити погоду в місті прибуття і вбралася в шорти та майку, то вже в аеропорту вона розпакувала валізу, щоб дістати речі тепліші. У метро Чикаго чомусь вперше відчула приємне відчуття від поїздки наодинці. Те почуття, коли розумієш, що ти одна, на іншому континенті, навколо тебе жодного російськомовного... це непередаване відчуття. І відчуваєш себе при цьому в повній безпеці. Як пізніше сказав один хлопець: «Це Америка! Чого тут боятися?!» - і це правда!
У мене був всього один неповний день у Чикаго, і той мокрий і холодний. Тому я залишила речі на автобусній станції і швиденько прогарцювала до Мічигану і назад, щоб хоч одним оком поглянути на велике озеро. На станції познайомилася з дівчатами з Казахстану, з ними я і провела цей день. До речі, досі спілкуємося!)
Я повернулася сюди на зворотному шляху і по вуха закохалася в це прекрасне місто хмарочосів, поїздів, що шумлять над головою, металевих бордюрів і свіжого бризу.
Коли приїхав мій автобус, а це було о 5:40 ранку, починало світати... Я, як людина, що не водить дружбу з якимось там здоровим глуздом, втомлена, змерзла, з усім своїм майном, твердо вирішила зустріти світанок на березі Мічигану. І ось, ця відморожена дівчина бомжуватого вигляду тягнеться через весь луп, щоб подивитися на світанок! Цей світанок я не забуду ніколи!! Це було, ймовірно, найпрекрасніше, що я досі бачила! Я дивилася, як з-за горизонту неспішно викочується сонце і осяює червонуватим світлом узбережжя, а чайки, у властивій їм манері, з нахабним виглядом ходили навколо і порушували світанкову тишу своїм криком... це було чудово.
Після побрела в хостел, завершила всі формальні справи і знову вирушила гуляти. Скажу ще раз, а можливо ще тисячу разів, ЦЕ МІСТО ВЕ-ЛИ-КО-ЛЕ-ПНЕ!!! Своєю архітектурою, своїм ритмом життя, своїм повітрям!! Люди тут з вогником в очах, вони відрізняються від нью-йоркських обивателів! Надивившись на місцевих, захотілося пообідати не в кафе, а на вулиці, ну в парку, наприклад. Взяла обід і пішла на узбережжя, і ось вже я влаштувалася на газончику під деревом і почала поглинання свого смачного наїдку, як на мене напали гуси!!! ГУСИ, Карл!!! (Красиві такі, чорні з білим) Полководдя гусей мене оточили і вкинули в страх! Через хвилину я, дивом не захипана птахами, вже виблискувала п'ятами в містечко безпечніше.
Вечірній Чикаго - це вже інша історія. Вогні висоток тут замінюють зірки, яких, як і в будь-якому мегаполісі, практично не видно. На прибережну лінію ввечері можна дивитися нескінченно. Ну це побачите на доданих фото.
Весь наступний день я знову прошлялася, а ввечері у мене був запланований похід до, мабуть, найзнаменитішої пам'ятки Чикаго - Willis Tower (Skydeck). Це потрібно бачити!! Панорамний вид на це чудове місто з висоти 412 метрів! Емоції там просто зашкалюють!
Я дуже боялася, що мені буде тужливо і нудно, коли їхала в Чикаго, але це не те місто, в якому можуть напасти моменти смутку... тут насолоджуєшся кожною хвилиною, проведеною на цих вулицях, і кожним вдихом завжди свіжого повітря.
Отже, повернемося до наших баранів... тобто до мого подальшого шляху до місця роботи...
Дочекалася я свого автобуса, завантажилася в нього, і погнали ми в бік Міннеаполіса, звідки вранці мене повинні були забрати роботодавці.
