Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори = якщо ти не шукаєш другу роботу, то друга робота шукає тебе.

Моя Бет знайшла мене.

Якось липневого вечора вона зайшла в «Баху», щоб запитати, чи не хоче хтось допомагати американкам вранці в «Beach Break Bakrie» - мініатюрній пекарні, про яку я вже згадувала в «океанській» главі. Я в цей момент пихкала на кухні над горою посуду, який потрібно було перемити перед закриттям ресторану, і, природно, нічого не чула. «Наташа, ти другу роботу шукаєш?» - підбігла до мене Юля. - «А що?»

Я божевільна прихильниця всього, що пов'язано з творчістю і творчими людьми, будь то художники, дизайнери, фотографи, флористи, шеф-кухарі або шкільні вчителі, які роблять з нудного параграфа справжню подорож у нові світи. Я готова слухати їх днями, читати довжелезні історії їхніх успіхів у барвистих виданнях і мріяти про те, що коли-небудь я теж знайду себе і «справу» свого життя.

Коли я перший раз переступила поріг пекарні, я зрозуміла, що прийшла за адресою. Це місце було тим самим «тим», що лікар прописав.

Сильний запах кориці та яблук вдарив у ніс, дівчата, не метушачись, займалися кожна своєю справою – хтось чистив персики, хтось поливав щойно спечену десятку мафінів карамеллю, хтось базікав з покупцями, хтось готував банановий смузі, хтось, погойдуючи стегнами в такт музиці, мив деки... Бет смажила на кухоньці бекон для «Bacon Egg and Cheese».

«Hey, who are you looking for?» - запитала у мене життєрадісна американка, яка щойно розправилася з кошиком персиків. - «Are you still hiring people?» - «Wait! Beeeeeeeeeeeth!»

Мене взяли. Спочатку на пару днів на тиждень, а після і на всі шість. Мені подобалося. Я відчувала себе частиною якогось неймовірно теплого мікроорганізму, який дихав цукровою пудрою і насолоджувався кожною прожитою миттю. У цьому місці не було доган, поспіху і косих поглядів – всі працювали в задоволення собі, заражаючи відвідувачів повітряною легкістю.

Бет відкрила пекарню близько 4-х років тому і сама працювала з дівчатками на кухні. «You are like a fairy in your Kingdom of sweet treats», - якось у черговому нападі любові сказала я їй. – «Then it’s a Queendom», - посміхнулася мені Бет.

Я любила залишатися після закриття, щоб допомогти їй підготувати випічку до наступного дня, прибратися і послухати добрих історій з життя цієї мудрої і неймовірно доброї жінки. Я нерідко роздумувала над тим, як же все-таки їй вдалося організувати робочий процес у «Bakery» таким чином, що всі відчували себе комфортно і розслаблено і знали, що їхній скромний внесок у це місце цінується, що їх люблять.

Люблять – напевно, ось він, секретний компонент. Щиро радій маленьким перемогам людини разом з ним, не вказуй, бризкаючи слиною, на його промахи, дай йому «фрі» мафін і стаканчик соку в кінці зміни, і людина ця буде робити все можливе і неможливе, щоб стати трішки кращою. Щоб ти бачив, як він росте, і пишався ним.

Якщо людина ця не ідіот – поправочка.

Я любила Бет і знала, що вона любить мене. Мама трьох синів, у мені вона бачила доньку. Ми могли плести косички одна одній у дні, коли відвідувачів можна було перерахувати по пальцях, і ділитися враженнями про всяке, жуючи гаряче печиво.

Я знала, що «справу» свого життя вона знайшла.

Перед моїм від'їздом Бет покликала мене до себе зі словами: «There’s one good tradition here I keep on following – give gifts to special girls when they finish working here. You, my darling, are special, remember that», - і простягнула мені коробку з «Pandora» браслетом, на якому красувався темно-синій шарм. Я розплакалася.

Коли у мене запитують, які вони, американці, я кажу - різні. Дурно характеризувати цілу націю парочкою прикметників, покладаючись на досвід спілкування лише з кількома носіями культури – завжди є хороші і не дуже винятки з правила – це давно доведено. Як доведено і те, що споріднену душу знайти можна і за, здавалося б, безкрайнім океаном.