Незначна пересадка і ось уже аеропорт Нью-Йорка. Швидко забираєш багаж і поспішаєш дістатися до свого хостелу, де на тебе вже чекають.

Коли ти один, це особливий досвід. У цьому теж є якась своя магія. Я вийшла з рюкзаком на плечах і з сумкою на колесах. Я відчувала себе піщинкою в цьому величезному мегаполісі.

«Тільки зараз, дивлячись на зірки, назв яких я не знала, я зрозуміла, як далеко знаходжуся від дому. Не просто від дому — від усієї Землі. Нескінченно далеко. Життя ніби перегорнуло кілька сторінок і почало новий розділ. Ще невідомо, цікавий чи ні, сумний чи веселий. Просто новий. Лише я — головна дійова особа — колишня.»

Вже був вечір і йшов дощ. Коли я виїжджала — йшов дощ і після приїзду погода була така ж. Тільки різниця була в тому, що це вже була інша країна і шляху назад не було. Я вдало дісталася до хостелу, по дорозі поговоривши з мандрівником. Це був перший діалог з кимось, хто був тобі незнайомий, але так щиро радий за тебе і за цю можливість опинитися в новому світі. Я прийшла в хостел і знайшла стійку з представником InterExchange, де люб'язно пояснили, куди пройти і чим можна зайнятися. Після дороги треба було виспатися і набратися сил перед ще цілим новим днем у Нью-Йорку.

Те почуття, коли ти на Мангеттені, за 15 хвилин від відомого Таймс-сквер. У хостелі я познайомилася з дівчиною з Польщі та її хлопцем, і ми втрьох провели наш перший ранок у Нью-Йорку.

Ми вирушили зробити копії, а потім знайшли затишне кафе, де разом поснідали. (Що було незвично, так це те, що в Америці копії документів робляться в режимі самообслуговування і оплата проводиться карткою, мало хто це знав). Так просто сидіти снідати з такими ж подорожуючими студентами і розповідати один одному про все.

Коли ти переходиш дорогу в Нью-Йорку, ти спостерігаєш за цим кругообігом рухів місцевих жителів. У всіх на руках годинники і вже о 6:30 всі поспішають на роботу. Люди, які живуть у русі. Місто, яке не спить. Погода ставала трохи кращою. Вже о 9 ранку на нас чекала лекція від представника нашого спонсора про те, що нас чекає, як себе поводити. Нас повністю проінструктували, наділи на руки браслети. Мене цей браслет супроводжував до моменту від'їзду. Також нам вручили пам'ятні подарунки, на кшталт футболок і ручок, і ми щасливі вирушили у своїх справах.

Вперше довелося зіткнутися з американським метро, з таким незрозумілим і лякаючим. Коли тобі треба дістатися до якогось місця, а ти абсолютно не знаєш, як це зробити, ти мимоволі починаєш запитувати всіх підряд. Всі ніби й готові допомогти тобі, але Нью-Йорк настільки великий, що не всі знають всі місця там. Тому довелося шукати самій. Загубитися в метро мені вдалося, крім того, тут я і отримала Урок номер 1. Ніколи не покладайся на чиюсь допомогу, якщо це не представник поліції або інформаційної служби. Люб'язна людина, яка зголосилася мені допомогти, взяла 20 доларів і відправила мене хибним шляхом. І тільки потім я здогадалася, що мене розвели на гроші. (Ми ще довго сміялися, що я не віддала йому всі гроші). Йшов проливний дощ, у результаті я повернулася назад у хостел. Звідти ми вирішили з тією вже знайомою парою піти погуляти нічним Нью-Йорком. Це було здорово, хоч і погода не радувала. Промоклі, але щасливі, ми бачили інший світ.

Все у вогнях, у красивих вітринах величезних магазинів і в чудових місцях. Ти пробираєшся крізь вулиці і зустрічаєш на шляху місця з колись улюблених фільмів.

Я й уявити не могла, що буду стояти навпроти місця з кінцівки однієї з частин улюбленого фільму "Сам удома".

Я не могла повірити, що ось він, відомий Центральний вокзал Нью-Йорка (Grand Central Terminal) з його приголомшливою архітектурою, старовинними люстрами і високими неймовірними стелями-склепіннями.

«Центральний вокзал представляє собою все те, чим є Нью-Йорк. Він великий, він гучний, функціональний, повний людей, шумний, але у нього є ще одна нью-йоркська якість, про яку ми часто забуваємо: він — красивий».

Потім був нічний Таймс-сквер з усім його чарівництвом. Там ніби всі щасливі, роблять пам'ятні фото і дуріють. І здається в цей момент все таким незначним, адже ти там. Стоїш з цими всіма людьми і саме в цей момент ти частина цього іншого світу. Вже наступного дня треба було вирушати до Південної Кароліни. Було трохи сумно сидіти пити каву зранку і усвідомлювати, що 2 дні в НЙ минули. Але це так здорово прокидатися і бігти за кавою, паралельно намагаючись зв'язатися по Skype з сім'єю. Потім знову аеропорт, тільки вже інший. Той, з якого я виїжджала на цілих 3 місяці. Чекаючи на свій рейс, я з волі випадку провела цілих 7 годин в аеропорту. І весь цей час у голові я намагалася намалювати картину того місця, куди вирушаю. (Урок номер 2: бронюй квитки заздалегідь і отримаєш можливість провести більше часу, насолоджуючись прогулянкою тим чи іншим місцем). Я періодично засинала, читала книгу англійською і думала про все. Я не знала, що мене чекає. Це був самий початок шляху. Зараз здається, що цей час так далеко.