Кожного дня, вже протягом довгого часу, я веду цей блог. У кожну вільну хвилину я заплющую очі і починаю згадувати та уявляти, як це було того далекого літа. І ось, коли у нас пішов сніг, я пишу розділ про найнезвичайнішу зустріч Різдва влітку. Ви тільки уявіть: на вулиці спека, пальми, звичні (якщо рахувати для нас) плюс 30, і ти їдеш святкувати американське Різдво. Мені не довелося чекати рік від минулого Нового року, тому що такий подарунок для нас організували жителі Америки. Кожного вівторка і середи в церкві проходили збори для всіх студентів, на яких можна було просто спілкуватися з американцями, різними сім'ями і безпосередньо познайомитися з самими студентами з усього світу. Я, на жаль, не була на всіх зустрічах, але мене запросили відсвяткувати Різдво.
Нам хотіли показати, яким буває Різдво у них там, за океаном. І можна багато читати про традиції, культуру, але поки сам не проживеш це свято – нічого не відчуєш напевно. Всі були вбрані в костюми Санти та його помічників. Ми робили спільні фото.
У залі стояла висока прикрашена ялинка. Вона була прикрашена в одному стилі, як і до цього ми бачили у всіх новорічних американських фільмах. Було багато столів, і ми могли розміститися, як хочемо і з ким хочемо. Я сиділа з китайськими студентами в перших рядах.
Неможливо було уявити таку різноманітність їжі. Такої зовсім не нашої, зовсім дивної і незрозумілої їжі.
Варто зазначити, що там була навіть традиційна різдвяна їжа у вигляді запеченої індички, яку при всіх розрізали на початку урочистості. Картопля, шинка і пудинг, салати, закуски – всього вже й не перелічити. Деякі страви були для мене незвичними і здавалися важко поєднуваними, але спробувати варто було.
Перед нами виступала жінка – волонтер. Коли вона виголошувала промову, всі заплющували очі і слухали.
Вона говорила про життя, про віру, і про те, як шкода, що все хороше закінчується і що наші зустрічі теж підійшли до кінця. Це було так зворушливо, що сльози капали з очей. Я так не хотіла, щоб той вечір закінчувався. Мені здавалося, що ці люди – моя сім'я. Кожному з них у той момент саме ти, який приїхав з далеких місць, був важливий. Всі намагалися нам догодити і хотіли, щоб після цієї різдвяної вечері ми знали, яким воно буває, не з розповідей, а в реальності. Потім, що було дивно, для кожного був заготовлений свій пакет від Санти, з пам'ятним, нехай і символічним, але подарунком. Це було справжнісіньке Різдво, коли тобі ніби 5 і ти чекаєш моменту, коли можеш розгорнути пакунок. Але це ще не все. Кожен студент приготував по подарунку, щоб обмінятися з іншими. Таким чином кожен отримав щось на пам'ять. Мені дісталася чарівна панда, як символ Китаю. Всі без винятку залишилися задоволені. Потім кожному роздали листівки і нам належало відповісти на питання «Що для вас є найголовнішим подарунком за все життя?». А потім можна було залишити побажання волонтерам і повісити свою листівку на ялинку. Всі листівки були у формі новорічних фігурок, і я сиділа і думала після промови тієї чудової жінки, що, напевно, саме життя і є найбільшим і найголовнішим подарунком для мене. Саме це життя дало мені можливість сидіти з тими прекрасними людьми і проводити час, відзначати Різдво і назавжди зберегти в серці ті непередавані емоції. І я бажала у своїй листівці того, щоб цих всіх прекрасних людей, які організували таке свято, оточували тільки гідні люди, як вони самі, бо дуже важливо оточувати себе тільки позитивними емоціями, які виходять тільки від хороших і вірних людей. Я бачила сяючі очі всіх студентів, то захоплених від самої обстановки, то просто від можливості здобувати нових друзів і знайомих і спілкуватися з ними.
І всіх їх об'єднувало одне – вони були щасливі. І ось така маленька зима трапилася зі мною в один з найбільш незимових серпневих днів. І вже потім жити стало легше, тому що у тебе був особистий Новий Рік влітку. І ще одна істина: необов'язково чекати саме Нового Року чи Різдва, чи іншого будь-якого свята. Якщо дуже хочеться, то абсолютно будь-яке свято можна влаштувати в самий звичайний день. Все залежить тільки від нас і від нашого ставлення. Я бажаю всім знайти або зустріти таких людей, які зможуть створювати свято просто так, собою, своєю присутністю і настроєм. І тоді нам не доведеться говорити, що наше життя перетворилося на повсякденність і сірість.
