День перший. Коли зірки спускаються з небес.

Я поїхав у ЛА трохи в екстремальних умовах. Чому? Ну, я вирішив вперше в своєму житті скористатися каучсерфінгом. Для тих, хто не в курсі - це сервіс пошуку тимчасового житла на кілька днів по всьому світу у місцевого населення. І ось я знайшов собі приємного такого афроамериканця, який запропонував пожити у себе, причому був дуже радий моєму приїзду. Зрозуміло, я з підозрою дивився на все це, тому що я взагалі досить такий параноїк. Та ще ніхто й не знав про це. Я все сам робив. Тишком-нишком. Шукав насправді досить довго, вислав дуже багато запитів місцевим жителям і отримав купу відмов. Як це працює? Ви створюєте акаунт, бажано підтверджуєте його (заплативши $20, але необов'язково), заповнюєте анкету, і починаєте висилати запити місцевим жителям тих міст, куди ви їдете. Доведеться попітніти, оскільки іноземці дивляться з підозрою на новачків програми, але й самі будьте обережні. Раджу шукати тих, у кого багато хороших відгуків. У мого сусіда було 126 позитивних, і лише 1 негативний відгук.

Він мені пояснив, як дістатися до його будинку від аеропорту, а сам був ще на роботі. Я розібрався і ось прибув. Довго чекав на нього. Перші враження про місто виявилися навіть дуже хорошими. Може бути це тому, що я в Голлівуді. Почнемо з того, що з аеропорту ходять відмінні автобуси в будь-яку частину міста, але єдиний мінус, що платити за них можна тільки карткою. Добре, що у мене така є. Далі поки я сидів біля його будинку, до мене кілька разів підходили звичайні люди і запитували: "може тобі допомогти кешем?", "тобі якось допомогти?". Місто якихось добрих людей. Ну, у всякому разі я поки Даунтаун не бачив. Прибув мій сусід і ми заселилися. Це вже все неважливо. Одне можу сказати - з ним все в порядку.

Він був втомлений після роботи, тому я рушив сам на алею слави, яка в 2-х хвилинах від будинку. Непогано, так? Побачив знаменитий знак на пагорбі.. Взагалі добре.. Хочу туди. Днями обов'язково.

Тут ще й Роллінг Стоунс сьогодні виступає. Натовп жахливий, мене аж за кілометр відправили обходити вулицю.

А ось алея слави - це, звичайно, щось.

Туди, зрозуміло, треба йти надовго і з силами. Зірок багато, начебто 2551. І вона жахливо довга. Та ще й в різні боки іноді - хоч розривайся прямо там. 70% зірок ви швидше за все навіть не впізнаєте, а інші будете нервово знімати. Так тут прийнято. Так роблять всі європейці-азіати.

Основна дія відбувається біля китайського театру, де зазвичай відбуваються прем'єри фільмів, як, наприклад, незадовго до цього був "Божевільний Макс" з усіма витікаючими звідси зірками.

Тут відповідне скупчення туристів, завдяки відбиткам ніг і рук зірок. Туристи ганяють і шукають улюблених, а потім обов'язково міряються з ними всіма частинами тіла. Ну, зрозуміло, я те ж саме зробив з Джексоном.

Я його весь день майже шукав. Та ще й сльозу пустив, якщо чесно. Ну так, всі знають, наскільки близько до серця я приймаю любов до свого ідола. І дістатися до його зірки було в списку моїх завдань на життя. Так що той день дуже важливий для мене.

Ну а взагалі, я був жахливо втомленим після перельоту, тому більше нічого не робив. Та й не встиг би.

Зрозуміло, Голлівуд значно яскравіше, ніж Нью-Йорк. Тут навіть сперечатися не треба, але погода в даний момент приблизно однакова. Як я їхав з НЙ, так і приїхав в ЛА. І там і там сонце і вітер, хоча мій сусід каже, що це незвично для них. Ну і я, власне, очікував більшого. Хоча тут реально тупо в цьому плані зараз. Йдеш у вітровці, наприклад, тому що вітер дме, але в цей же час по тобі сонце пече нереально. Ось якось приблизно так.

Сам по собі місто весь прямо кричить: "зірки", "кіно", "Голлівуд" і т.д., так як все і всюди тільки з цим і пов'язано. Ну в принципі маркетинг - він всюди.

День другий. Книжково-музичний рай.

Другий день не віщував нічого надприродного, так як я елементарно не мав ніяких планів. Мій сусід в той день працював, а я ще не знав місто, щоб кудись далеко їхати. Я просто вийшов з дому, сів десь і став колупати гугл, в пошуках чогось вартого. Знайшов два унікальних магазини, відомих на весь світ. Один з них - це The Last Bookstore, де, як кажуть можна знайти просто будь-яку книгу, яку ви шукаєте. Коли я прийшов туди, у мене відвисла щелепа.

Це було схоже на невелику бібліотеку, з якою наші книжкові світи і поготів не зрівняються. Я просто бродив і переглядав полиці, не знаючи за що хапатися. Там були такі найменування, які я дійсно не очікував побачити. У тому числі є і унікальний відділ продажу/здачі книг. Іншими словами: "подаруй книзі друге життя." Хтось можливо побрезгує читати вживану книгу, але я вважаю, що це дуже правильна ідея. Книги навіть для Америки можуть бути не дешевими, ми їх читаємо і кидаємо пилитися, а тут хтось купить і прочитає заново. І так можна до нескінченності. Це ж здорово.

Крім використаних книг, зрозуміло, є і нові, запаковані, до яких ще ніхто не торкався, а деякі можна навіть читати всередині магазину, де є спеціальні крісла. Хоча магазин попереджає, що дана можливість теж має міру, так як книги все-таки псуються від читання, тому будьте добрі ознайомлюватися дуже коротко. На другому поверсі взагалі є "лабіринт", де знаходиться більше 100 тисяч книг, які продаються по $1.

Так, зрозуміло, 99% з них для нас сміття, але багато хто знаходить там те, що їм цікаво. Думаю, що будь-хто знайде там щось цікаве, якщо покопається. У музичному відділі крім книг є ще й вініли. Трохи, але теж приємно поколупатися там.

Крім чудесного запаху книг в магазині є ще й дизайнерська краса, виконана якимось генієм. Мені здається, що це все дійсно складно, так як до деяких навіть підходити не можна.

Звідти на метро я рушив назад в Голлівуд. Ах так, я не сказав, що це знаходилося в Даунтауні, і мені довелося розбиратися з системою метро.

Про метро. Тут воно крутіше ніж в СФ або в НЙ. Солідні картки, чисто, все зрозуміло, красиво, та й крісла з матеріалу схожого на вельвет.

Коштує, до речі, на долар дешевше, ніж в Нью-Йорку (1.75), і є можливість взяти поїздку на весь день за 7 доларів. І якщо в НЙ картка зазвичай "слайдиться" як кредитка, то тут ви просто притуляєте її і робите, як тут це називаєте "тап". Станції значно красивіші, ніж в "кам'яних джунглях", а також значно чистіші. Все виконано якось зі смаком і в стилі. По суті, в Нью-Йорку теж є свій стиль, але там він вже більш урбаністичний, який був доданий вуличними художниками і часом. Це ж метро елементарно новіше, як мені здається. На рахунок цього не впевнений. Треба перевірити.

Сама по собі система метро тотально відрізняється від ньюйоркської. (Азіз, досить порівнювати Каліфорнію з Нью-Йорком) Вибачте, але доводиться.

У НЙ може приходити по 3-4 поїзди на станцію, у ЛА ж від сили 2, тому заплутатися значно складніше. Взагалі, система схожа на ташкентську: така ж проста. Різнокольорові лінії, як і у нас. Тільки ось тут їх побільше, ну і лінії, відповідно, довші.

А тепер хочу познайомити вас з місцем, яке треба відвідати будь-якому фанату музики. Це неймовірне творіння якогось мага, чарівника, фокусника, творця. Не знаю. Називається це місце Amoeba Music, і в собі воно поєднує музику з усього світу. Кажуть, що практично неможливо не знайти там щось з того, що ви шукаєте. Просто будь-які диски і вініли, навіть найрідкісніші, роду лімітованих видань Abbey Road бітлів або подібних легендарних альбомів інших груп. Для колекціонерів, як мені здається, ціни цілком демократичні. Але ось додаю фотографії двох гігантських залів всього цього добра. Розбирайтеся, коротше, самі:

Крім дисків і вінілів, зрозуміло, є і кружки, майки, сумки, коробки для ланчів, оригінальні постери, навіть наліпки. Більш того, магазин продає і саундтрекові диски/вініли. І взагалі будь-який жанр який хочете, але найбільша частина стору все одно віддана, зрозуміло, року. У цей момент я знову загорівся ідеєю створити колекцію вінілів. Особливо, коли побачив фантастичні програвачі, які виглядали красивіше, ніж машини в форсажах. Правда, ці програвачі коштують по 200-300 баксів, і кожен хороший вініл, як мінімум, $15-25. Ось і рахуйте, скільки треба на колекцію.

Але сам магазин, зрозуміло, залишив фантастичні враження. Я був готовий ходити туди-сюди без кінця і просто дивитися на ці легендарні обкладинки дисків, які я не куплю, так, але вони такі шикарні, і вони всі в одному місці. Той, хто відкрив це місце, він - геній. До речі, тут теж можна пробувати на смак диски, як і книги в тому магазині. Є спеціальні пристрої з навушниками, де ви скануєте штрих код диска/вінілу і насолоджуєтеся.

Так що, якщо ви опинитеся в Лос-Анджелесі, ви зобов'язані відвідати обидва цих магазини. Вони дуже схожі. Просто різні за тематикою. Такий ось вийшов день. Не знамениті місця, але унікальні.

День третій. Я відведу тебе в кіно.

Відразу скажу, що пост по суті розкриває все, що є в Юніверсал студіос парку, тому якщо ви коли-небудь туди хочете піти, але сподіваєтеся бути здивовані сюрпризами, то не читайте.

На сьогодні я вже точно знав чим буду займатися: Юніверсал студіос парк. Я заздалегідь купив собі квиток і запланував поїхати туди з ранку раніше. Справа в тому, що, якщо купувати квиток онлайн, то він дешевше, а якщо купувати його онлайн і йти в інший день, то він ще дешевше. Така ось система. Таким чином я заощадив $10 і заплатив $85. Так, вхід досить недешевий. Можливо. Але повірте мені, воно того варте.

Парк знаходився досить близько до будинку - в двох станціях. На станції метро Юніверсал знаходиться зупинка безкоштовного шаттла, який привозить прямо до сітіволку, де стоїть той самий знаменитий шар з написом, а також купа різних дорогих магазинів для туристів, які вночі яскраво і красиво світяться.

Звідти можна відразу ж рушити до входу, де вже через годину після відкриття був неймовірний натовп. Зайшовши в парк, я, зрозуміло, втратив дар мови. Що тут відбувається? Все відразу. На вході вам видадуть карту всього парку, де без півлітра ну ніяк не розберешся. У мене просто так очі бігали в цей момент, тому я вникав в неї хвилин 10. +дадуть папірець, де з одного боку будуть поради на день, як чинити по розумному, а з іншого розклад всіх великих шоу.

Про шоу:

Великих шоу там 5:

Тур по студії, який проводиться весь день;

Інтерпретація фільму "Водний світ" 5 разів на день;

Шоу-презентація того, як робляться спецефекти 5 разів на день;

Актори тварини 5 разів на день;

20-хвилинний Шрек 4D цілий день.

І ось ваше завдання виловлювати за розкладом ці шоу і бігти швидше, щоб подивитися що ж вони приготували для вас.

Справа в тому, що це далеко не все. Парк сам по собі дуже тематичний і весь поділений на безліч тематичних частин. На даний момент, мені здається, найбільша з усіх - це Спрінгфілд, де стоїть Крастіленд, і у вас є можливість покататися там як би на "американських гірках".

Подібна можливість є майже у кожної місцевої тематики. У чому, власне, суть? Ви сідаєте в машину, надягаєте 3D окуляри, вас піднімає вгору на пару метрів і включається екран рази в 1.5 більше типового кінотеатру. І ось вас починає кидати в різні боки, поки на екрані щось відбувається. Зрозуміло, до цього, поки ви стояли в черзі вас вже підготували і на екрані щось показали в тему поїздки так, що ви відчуваєте себе персонажем мультфільму.

Поїздка по парку Юрського періоду ось зовсім інша. Вона справжня і без ефектів.

Нагадує сафарі, але натуральніше, та ще й з закадровим голосом, який щось розповідає про динозаврів, а ті на вас плюються, зляться, жеруть щось, а потім і зовсім вистрибує гігантський тиранозавр метра в 2, а вас викидає з обриву. Все це досить несподівано. Чи варто говорити, що в цей момент робиться фото?

Така ж річ є і для фільму "Мумія", але там відразу попереджають, що це не для людей зі слабкими нервами, що речі треба залишити в спеціальних ящиках і т.д., так як під час поїздки вас будуть кидати в різні боки як на маленьких американських гірках, та ще й сюжетних. Ну і, відповідно, не можна забувати про фото. Правда, всі ці фотографії платні.

Кожна з подібних тематик виконана в унікальному стилі, де ви проникаєтеся фільмом до глибини душі - ви відчуваєте себе всередині нього. Навколо вас все живе цим фільмом. Я серйозно.

Крім того, що всі стіни і тому подібне виконано в декораціях кожної окремої тематики, так ще й в кожному залі черги (а таких буде кілька на будь-яке з розваг) знаходиться екран, про який я вже говорив в Сімпсонах, де вас вводять в курс справи, готують, щось вам розповідають, і тим самим до кінця черги ви дійсно ніби сідаєте не в карт атракціону або сидіння кінотеатру, а в машину або що-небудь в цьому роді.

To be Continued.